Все частіше він став замикатися у ванній і набирати знайомий номер, щоб почути тихий, мелодійний голос.

Один чоловік пішов від дружини.

Коли вони познайомилися, в інституті, його зачарувала її м’якість, ніжність світлосірих очей і тихий голос.

Він назвав її Оленкою, хоч за паспортом вона була Оленою Сергіївною. Так це ім’я до неї і прилипло.

Він швидко покликав її заміж, вона погодилася.

Жили добре, хоч і були,бідні. Спали на підлозі на матраці, їли макарони, а згущене молоко у свята. Але нічого.

Прожили 35 років. Мали трьох дітей.

Подорожували. Спочатку з наметами по річках і озерах, потім, коли у нього з’явилися гроші, по закордонах і морях. І всюди на фотографіях вона дивилася на чоловіка ласкавим, ніжним поглядом. А він дивився в об’єктив.

Читайте також Історія про костюм сина

 

Таких, як вони, називають ниточка з голочкою, куди, мовляв, він, туди й вона.

Тільки в одне місце вона не змогла з ним піти. Туди, де на нього чекала молода і різка, з зухвалим поглядом з-під нарощених вій.

Вона була його секретарем майже два роки, і дивлячись на неї, яскраву і гучну, він став фантазувати, яким могло бути його життя поруч з такою. Напевно, що «ух», а не те, що …

Коли він одного разу прийшов додому і, запинаючись промимрив невиразне, Оленка спочатку нічого не зрозуміла. А потім заглянула йому в очі і мовчки зібрала валізу.

Акуратно склала теплі речі, поруч літні сорочки з тих самих фото і навіть аптечку з його ліками не забула.

«Ну і мямля – подумав чоловік – та, інша напевно закотила б скандал або вдарила. А ця що?

А вона не була мямлею, просто говорила не словами, а серцем, якого він уже не чув.

Півроку чоловік прожив щасливо з молодою і зухвалою, і навіть той факт, що від нього відвернулися діти і багато друзів, його не сильно засмутив.

У нього був новий будинок, нова дружина, нова модна стрижка. Він упивався новим життям, де було багато емоцій, пристрасті і Мальдів.

А через півроку все змінилося…

Спочатку він навіть не зрозумів що. Просто стало паршиво на душі і все тут. А потім не стало його друга  . І чоловік прийшов сам не свій. Йому хотілося поговорити про нього з кимось, хто його знав, згадати його звички і примхи. Він подивився на молоду і зухвалу, і зрозумів, що нічого не зможе розповісти, а вона нічого не зможе зрозуміти … і йому стало самотньо.

Тоді він зачинився у ванній, подзвонив Оленці, вперше після розриву. Вони проговорили більше години, про Вітьку, звичайно. Згадали, як він напився на їх весіллі і забув, куди сховав поцуплену туфлю, як зайняв їм гроші на перший бізнес, як торгував джинсами, посміялися гірко і помовчали.

З цього все і почалося. Все частіше він відчував відчуження зі своєю молодою подругою: він говорив цитатами з фільмів, які вона не дивилася, розповідав про книги, які вона не читала, дивлячись на її модні прикиди, говорив, що вони вже таке носили 75-ому …

Його почали дратувати її гучні компанії, любов до караоке і каблуки, які він про себе називав копитами.

А найголовніше, він не міг поговорити з нею про минуле, його шляхи, його злиднях і титанічних зусиллях, якими він прийшов до успіху. А йому так хотілося. Але ця, нова, нічого такого не знала. І не могла оцінити. Він їй в готовому вигляді дістався. Зате знала та, інша. Тепер вже така далека.

Все частіше він став замикатися у ванній і набирати знайомий номер, щоб почути тихий, мелодійний голос. Жодного разу цей голос не запитав його ні про що, ні в чому не дорікнув, ні на що не поскаржився.

І одного разу він раптом замість слів в трубці, почув її серце. Або це його серце було, не зрозуміло.

Тільки щось боляче защеміло в грудях. Він поклав трубку і кинувся в той будинок, адресу якого так добре знав. Він приїхав вночі, квапливо подзвонив у двері, а коли на порозі виникла Оленка, впав на коліна, задихнувся і обхопив її ноги руками.

Оленка спочатку обімліла, а потім обережно погладила його по голові, ледь торкаючись волосся пальцями. Помовчала і сказала:

– Не треба, не треба, Костя. Як нитку не в’яжи, а все одно вузлик буде. Іди туди, де все ще ціле.

Він підняв очі і побачив її погляд – рівний і спокійний і раптом зрозумів, що всі бурі, які він пережив, він зміг пройти тільки завдяки цьому рівному світлу сірих очей.

А тепер йому доведеться йти самому. Тому що це називається вибір. І він його зробив.

Він піднявся. Взяв на секунду її руку. Підтримав у своїй. Потім мовчки викликав ліфт, не озираючись, сів у нього і поїхав. Виходячи з під’їзду почув, як на поверсі вгорі, тихо рипнувши, зачинилися двері в його минуле.