Ви собі годуйте, але не забувайте, що продукти, куплені за наші гроші.

Відігравши весілля, я переїхала жити у квартиру до батьків чоловіка. Правда, батька давно вже нема, залишилася мама. У неї було два сини, включаючи мого чоловіка. Виховувала їх самотужки. Мій чоловік був старшою дитиною в їхній сім’ї. А брат чоловіка, Вова, зараз студент київського університету. Нам трьох було зручно жити в одній квартирі. Чоловік працював, а я доглядала за малюком і по можливості, час від часу, підробляла.

Я займалася інтернет-магазином, що приносило непогані гроші. Свекруха, хоча була на пенсії, але теж ходила на роботу. З перших днів знайомства у нас складалися хороші відносини. Вова, закінчивши університет, відразу переїхав жити в сусіднє місто. Через чотири роки надумав повернутися, але вже не сам, а з дружиною. У нас, на той час, було двоє діток. Старша донька пішла цього року в перший клас, а менша – відвідує садочок.

 

Читайте також Доки всі нормальні люди очікують літо, щоб поїхати відпочивати, чи насолоджуватися прекрасною погодою, я його чекаю, щоб мати змогу випровадити мою маму на дачу.

 

Уже свекруха перестала працювати, натомість я знайшла собі стабільну роботу. У нас з чоловіком була ціль: придбати власне житло. Тому по можливостях відкладали гроші на реалізацію цілі.

Андрій з дружиною теж вирішили придбати квартиру. Свекруха наполягла, аби ті купили квартиру в їхньому будинку, і в неї вийшло їх вмовити. Правда, житло вимагало хорошого ремонту. Через це ціна була відносно низькою. Чоловік домовився з братом, що Андрій купляє собі квартиру, а нам дістається квартира свекрухи. Андрій купив трикімнатну квартиру, ми віддали усі свої збереження, хоча їх і не зовсім вистачило.

Все, купили квартиру, переїхали туди та розпочали ремонтні роботи. Андрій разом із дружиною трудилися, як бджілки. Вони накопичували гроші на ремонт і на подальше весілля. Вони офіційно розписані, але святкування не було, оскільки вони хочуть влаштувати грандіозне свято. Наче все було добре, але мені незрозуміло, чому вони приходили кожного дня вечеряти до нас. Я не жадна, але це мені доставляло незручності.

Виходить, що ми з чоловіком годуємо всіх, бо свекруха не дає грошей на продукти, і сама їх не купує. Як вона каже, відкладаю на останній день. Та ми від неї нічого і не потребуємо. Всіх забезпечую я та Діма. Ми не тільки продукти купуємо, а й різні речі для будинку. А ще на дітей скільки грошей витрачаємо. Тому ми маємо рахувати кожну копійку, лишнього собі не дозволяємо.

Також постійно потрібно вкладатися в авто. Воно вже геть старе, і що не тиждень, то потрібно везти на ремонт. Ясна річ, що нову машину купити, нема за що. Відкладених грошей тепер у нас нема, бо віддали Андрію за квартиру. Ми знову старалися накопичувати гроші, проте не виходить. Приходимо додому після роботи та одразу за стіл, вечеряти.

Після нас сідають за стіл менші, якось склалася у нас така традиція. Адже син завітав у гості до мами, то як же не накрити на стіл та не нагодувати. Потім я дізналася, що практично кожного дня свекруха готує для Андрія його улюблені відбивні з курячого філе, а невістці купує французький сир, теж її улюблений. Найцікавіше, що готує вона для них з наших продуктів.

Спочатку цих гостин невістка, хоча мила посуд та прибирала після вечері, а зараз собі нахабно поїсть та піде додому. А я, своєю чергою, змушена, втомлена після роботи, йти на кухню та прибирати після них. Їм геть не соромно? Одного раз спробувала поговорити про це з чоловіком, але він тільки обурився.

Невже я така жадна, тим паче це не чужі люди, а родичі! Ні мені не шкода було перших два місяці. А це вже продовжується протягом шести місяців. Одного дня зайшла до них у квартиру, аби віддати пилотяг, свекруха позичала, зайшла на кухню і бачу стоїть новенький холодильник, навіть не розпакований. Вони його купили чотири місяці тому. Тоді я вирішила поцікавитися у них, а чому холодильником не користуються.

На що мені невістка відповіла: «Так, а навіщо? Ми поки в ньому не потребуємося, бо завжди їмо в мами. А обідаю на роботі». Після цієї розмови я вже не могла мовчати. Я прийшла додому та висловила свекрусі все, що думаю. У відповідь від неї я почула: «Поки я жива, то буду годувати своїх синів. І про невісток теж не забуду».

– Ви собі годуйте, але не забувайте, що продукти, куплені за наші гроші.

– Ну і що з того? Якщо у вас з Дімою будуть проблеми з грошима, то Андрій з Танею допоможуть.

Відверто, не віриться мені в їхню допомогу. Я не хочу нікого годувати своїм коштом. Але свекруха продовжує готувати, брат з дружиною приходять та нахабно їдять. Чесно, поки не знаю як мені бути та що робити.