Історії

Виявляється, правда, що мудрі люди кажуть: треба уявляти і тоді неодмінно збудеться.

Пані Оля вже думала, що втратила сенс життя. Як це: не поспішати на роботу, не планувати справ, не зустрічати клієнтів і не мати купу проблем. Що ж вона тепер має робити? Чим зайняти своє пусте життя?

Треба ж буде колись піти на пенсію. Але то слово так нагадує про старість. Тепер вона не потрібна своєму підприємству, тепер там працюватимуть молоді й перспективні. Улюбленої справи нема. Тепер страшно. Сльози ллються з очей. Донька з зятем заспокоювали, мовляв, це нормально, тепер можна й про себе подбати: чекає мила дача і подруги.

Пані Олю це ще більше дратувало. А потім викрикнула:

— Я дуже хочу дитинку. Ірусю, подаруй мені внучку! — донька була шокована.

— Яку внучку, мам? Ти ж знаєш, що мені більше не можна … Сину вже майже 15 років…

— То й добре. Він виріс, скоро поїде з дому, а в нас буде маленька радість, — жінка так благала, що аж страшно було дивитись.
— Лікарі не радять, — нагадала. — це серйозно і…

— Що ті лікарі знають? — перебила доньку. — Усе знає лише Ьог. То він дає людині дитину, а не лікар. Молися, вір і все буде добре. Ти ж так хотіла колись дитинку! Дівчинку, якій би заплітати косички, розповідати казки про принців. Де ж була б я, якби у мене не було тебе, доню?

Ірі було важко і боляче, мало не розплакалась. Подивилась на годинник і швиденько вдала, що кудись спішить. І пішла. А пані Оля й не помітила. Бо дивилась на блакитне небо і уявляла ті пухкенькі ручки й ніжки, маленький носик, рожеві губки і запах. Запах немовляти. Як же їй хочеться дитину. Притулити до себе і насолоджуватись.

Якось вона була в магазині вживаних речей і знайшла сукню для малої ляльки. Була гарна: така, як для дитинки. Біленька з білими візерунками, акуратна і така, як для справжньої панночки. Валялась десь поміж іграшок і просилась до рук. Пані Оля довго крутила те платтячко і гладила ґудзички на ньому. Думала, що то мистецтво. Бо таке маленьке і таке витончене!

— П’ять гривень — і ваша лялька йде на бал, — усміхнувся продавець.

— У мене немає ляльки, — знизала плечима.

— Буде! — впевнено сказав чоловік.

Жінка йшла додому з думкою, що есе скарб. Вона обережно руками випрала сукню, накрохмалила і попрасувала. Та ще й заховала, щоб ніхто не побачив. Наступного дня пішла по магазинах шукати ляльку. На жаль, потрібної не знайшла, але кпила ще кілька маленьких комплектів одягу. Вона все те ретельно приводила до ідеального вигляду і уявляла, що тією лялькою буде гратись маленька світленька кучерява дівчинка.

Пані Оля щоранку молилась і просила в Бога онучку. Розповідала усе про дитинку: колір волоссячка, оченят, характер. А після храму щодня шукала потрібну ляльку. Згодом наскладала вже цілу купу дитячих речей, чого там тільки не було! А коли всі в домі спали, то витягала те все і милувалась. Одягала, заплітала, говорила з тими ляльками, розчісувала їх. Наче з Богом говорила.

Читайте також: Чоловік сам привів доньку до своєї колишньої дружини, бо оплачувати роботу няні було нічим.

Якось Ірина побачила те, від чого була сама не своя. Думала, з мамою щось сталось. Покликала чоловіка. Обидвоє мовчки дивились і не могли второпати, що відбувається. Думали, у мами з душею проблеми…

Так минуло кілька місяців. Якось на кухню увійшла схвильована Ірина:

— Мам, я чекаю дитину.

— Дякую Тобі, Боже! — перехрестилася Ольга й обійняла дочку.

— Що робити, мамо? — Ірина панікувала, — Не знаю, як це могло трапитися…

— На все воля Божа, — всміхнулася матір. — Він дає нам діток. Тож покладися на Нього, доню.

Ірина навідувалась до лікарів: усі казали, що є великі ризики і жінка боялась з кожним місяцем все більше. Чоловік теж не на жарт переживав. А пані Оля була впевнена у тому, що все буде чудово. Згодом Ірина натрапила в газеті на лікаря, який лікує травами. Подзвонила йому, все розповіла, а той прислав їй купу трав з інструкціями.

Після цього до лікарів Ірина не їздила, а дотримувалась рекомендацій травника. Згодом появилось маля — дівчинка. Уся родина була щасливою: дівчинка здорова, а з Іриною усе добре. Щобільше, після пологів аналізи Ірини значно покращились! Нове материнство ніби зцілило її.

Як тільки Богданку привезли, усі навколо ходили навколо неї. Пані Оля була щасливою, навіть помолодшала. Проводила з малям найбільше часу, тож дуже допомогла Ірині відновитись після пологів. Тепер вона нарешті може побути з дитиною.

Богданка була такою, про яку пані Оля мріяла. Оченята, щічки, світлі кучерики — усе було таке. Після народження онучки життя змінилось в усієї родини. А ляльками й платтячками пані Оля більше не займалась. Поки дівчинка ще мала, віднесла їх на горище. Виявляється, правда, що мудрі люди кажуть: треба уявляти і тоді неодмінно збудеться.

Пані Оля вже й забула про колишню роботу, купу справ, тих неввічливих клієнтів. Вона щаслива. Онук уже студент, а маленька крихітка росте. Тепер в домі є диво — Богом дана Богданка.