А одружилися ми всього 4 місяці тому. Пізній шлюб, обом за 30-ть. Жили в квартирі моєї мами, разом з дідом, ветераном Великої Вітчизняної.
Чоловік програміст, але отримував дуже невеликі гроші, я методист, заробляю зовсім копійки. Основний годувальник – моя мама, якій 58 років, вона працює піарщиком в держустанові.
Чоловік, маючи гарну професію і золоті руки, вважав за краще у вільний час не заробляти додаткові гроші, а читати форуми, плюс – захоплення мультиками аніме вже більше 7 років. Я думала, він подорослішає, дітей захоче і нормальну родину – та де там.
Не раз намагався зробити з мене таку ж лялькову дівчинку, при тому, що я досить повна і ношу окуляри. Яка з мене “аніме”? На всі прохання допомогти по господарству в плані чоловічої роботи: прибити, полагодити або попрацювати на дачі -у відповідь його пирхання і презирство в стилі «я не буду цього робити».
Місяць тому він заявив, що треба вести роздільне господарство, готувати тільки собі і не доглядати за дідом. Улюблена сфера дозвілля для нас – ходіння по торговим центрам і магазинам.
Цілковита нездатність відчувати, співпереживати і відчувати, немає вміння відповідати теплом за мою енергію і ласку, страшна емоційна бідність і убогість – ось яким виявився мій обранець.
Все це проявилося вчора при серйозній розмові з образами мене, діда і моєї матері. Виявляється, за його словами, жити треба заради закупівлі продуктів і таких порожніх ходінь по магазинах
А я, як дружина, повинна прати, готувати і в ліжку догоджати, а сам він буде тільки споглядати і насолоджуватися життям.
І як же мені так поталанило вийти заміж? На душі дуже неприємно і гидко.