fbpx

Вже через тиждень бабуся Люба готувала їсти. А Павло разом зі своєю сім’єю їхав в село, щоб познайомитися з нею.

– Доброго ранку, прокидайся!

Моя мама тихенько зайшла до мене в кімнату та погладила мене по голові.

– Ти у нас з батьком вже такий дорослий. З днем народження, Павлику.

Мама міцно його обняла та простягнула невелику коробочку.

– Дякую вам. – я поцілував маму у відповідь і та пішла на кухню.

Сьогодні мені виповнилося 17 років. Я швиденько розірвав упаковку і побачив новий телефон. Про такий я тільки міг мріяти. Два тижні тому я загубив свій, а у нашому суспільстві бути без зв’язку та без виходу в Інтернет досить складно. Тепер мені залишалося лише відновити всі втрачені номери.

Читайте також  Зять дуже хотів, щоб ми його прописали в доньчиній квартирі, але ми не погодилися.

– Павлику, твоя бабуся дзвонила – сказала мама, – вона телефонувала тобі на старий номер і сказала, що не може додзвонитися. Передзвони їй.

– Добре, одну хвилинку.

Включивши телефон та вставивши карточку, я по пам’яті почав набирати номер бабусі, не міг точно пригадати останні чотири цифри, але все-таки виклик пішов…

Любов Сергіївна жила у невеличкому будиночку на краю села.

– Я вже живу 80 років, приблизно 10 років тому, не стало   чоловіка. А рік по тому, катастрофа забрала мою доньку, зятя та онука Павла, – бабуся часто говорила сама до себе, – і для чого я продовжую жити. Кому я на цьому світі потрібна? Немає у мене ні сім’ї, ні родичів. Сусіди мені всі в один голос радять переїхати в місто, від донечки залишилася простора трикімнатна квартирі. А що я буду там робити? Сидіти та дивитися з балкону на людей? А тут у мене господарство та свіже повітря.

На столі задзвонив телефон. Старенький подарунок від донечки. Любов Сергіївна завжди заряджала телефон, хоча до неї вже не було кому телефонувати. Ось дзвонить якийсь зовсім невідомий номер.

– Алло…

– Бабусю, привіт! – пролунав голос в трубці, – Ти мені вибачай, що я тобі майже місяць не телефонував. Це тепер мій новий номер, можеш мені на нього дзвонити. Мама сказала, щоб я тебе набрав, бо ти почала за мене переживати.

Любов Сергіївна не могла повірити в те, що почула, вона присіла на диван, а в серці щось почало стискати.

– Павлику, онучку, це ти? – прошепотіла бабуся.

– Так, це я, а хто ще може бути? — продовжував звучати голос.

– Бабусю, ти мене пробач, що я вже давно до тебе не навідувався. Весь час якісь нові справи з’являються.

– Як ти там, Павлику? – вже ридала в телефон Любов Сергіївна, – я вже давно до вас збираюся, але видно, мені ще не пора. Кіт Барсік мене ще не хоче відпускати.

– Бабусю, перестань плакати, у мене скоро будуть іспити. Як тільки я все здам, то одразу до тебе приїду на канікули. Дуже скучив за твоїми ароматними пиріжками. Ти тримайся там та бережи себе.

– Дякую, що ти мені зателефонував. Якщо будеш мати можливість, то набери мене ще раз.

– Бабусю, а ти чого така без настрою? Хочеш, я тобі буду щодня телефонувати.

– Батьки там як?

– Вони ніби в раю. Все у них добре. Гаразд бабусю, я мушу бігти. Завтра до тебе зателефоную, прощай.

В слухавці пролунали короткі гудки. Любов Сергіївна підвелася та підійшла до ікони. Вона перехрестилася та вирішила помолитися. В очах Люби знову зародилася іскра та надія.

Павло відклав телефон. Бабуся сьогодні якось дуже дивна, навіть з днем народження не привітала мене. А лише плакала в трубку. Іспити пролетіли непомітно. Щовечора Павлик телефонував бабусі та розповідав їй про все, що у нього відбувалося в житті. Розповів про свій випускний вечір. Бабуся, яка колись любила повчати та давати поради, чомусь тільки мовчала і тихо зітхала.

– Мам, я прийшов! – Павло зайшов до кухні, де стояла незадоволена мама.

– Павлику, ми все розуміємо, що у тебе було багато своїх особистих справ, іспити та випускний, але ж бабусі можна зателефонувати. Вона у нас одна залишилася!

– Я нічого не розумію. Я їй щодня ввечері дзвоню. Давай зараз їй при тобі зателефоную і ми все вияснимо. Павло набрав бабусі номер.

– Алло! Доброго дня, поясніть мені, чому ви говорите про те, що я до вас взагалі не телефоную?

– Павлику, прости мені. Я вже аж на третій день зрозуміла, що ти просто помилився номером. Але я не знайшла сил, щоб тобі розповісти правду. Не хотіла відмовлятися від такого щастя.

Вже через тиждень бабуся Люба готувала їсти. А Павло разом зі своєю сім’єю їхав в село, щоб познайомитися з нею.

facebook