Я дізналася те, у що не хотіла вірити. Виявляється, Ірина зраджувала мого сина.

З першого моменту, коли Тарас познайомив мене з Іриною, мені здалося, що вони один для одного. І перші роки їхнього шлюбу справді підтверджували це.
У сорок шість років я вперше стала бабусею онучки, а ще через три у них з’явився і синочок. Щоразу, коли я приїжджала провідати сина а невістку, мені здавалося, що там цілковитий мир і взаєморозуміння.
Ірина була чудовою мамою і дружиною, вона утримувала квартиру в чистоті, і я повинна визнати, що вона дуже смачно готує. Я не була тою свекрухою, яка б вмішувалась в життя своїх молодих дітей, тому стосунки між мною та невісткою були чудові.

Читайте також Сказав, що він впевнений як в дружині, так і в товаришеві. Що це моє діло, що і хто кому дарує, що від нього Олександра це не приховувала

Час минав. Онуки почали ходити до школи, я також піклувалася про сім’ю дочки, і мені ніколи не спало на думку, що щось може кардинально змінитися. Але як розумна мати, одного разу я помітила, що з Тарасом відбувається щось дивне.
Я відверто запитала його, що трапилося. Він не відповів мені прямо, але дав зрозуміти, що просто не хоче про це говорити на даний час. Мені це дуже не сподобалось, тому я почала розпитувати сина. Я дізналася те, у що не хотіла вірити. Виявляється, Ірина зраджувала мого сина.
Я спершу навіть не повірила.
– Цього не може бути. Ірина чудова мама та дружина. Можливо ти не так зрозумів?
Та, на жаль, це було правдою…
Я попросила чоловіка поговорити з нашим сином, як чоловік з чоловіком. Я пояснила йому ситуацію, та Ігор відмовився. Сказав, що Тарас повинен вирішити це сам. Врешті-решт я зважилася на зовсім інший крок. Я попросила Ірину про зустріч. Вона не знала, що явсе знаю, тому охоче погодилась.
Спочатку ми розмовляли невимушено, але я бачила, що невістка досить нервує. Тож я прямо запитала її, чи є у неї хтось, крім мого сина.
Вона уникала відповіді, але я наполягала, поки Ірина не сказала, що навіть якщо це правда, це її справа. Врешті-решт, ми розійшлися досить погано. Мені було шкода сина. І тепер я не розумію, як складеться його доля, адже вона розбила його серце, хоча, навіть не це головне. В цей час я думала про своїх онуків, що буде з ними?
Наступні тижні стали для мене найгіршими. Я жила у постійному страху, що буде далі. Син та невістка раптом стали нас уникати, майже ніколи не запрошували в гості. Про те, що син розійшовся з Іриною, ми дізналися від спільних наших знайомих. В той же день ми поїхали з Ігорем до нього.
Він був спустошеним. Як він нам сказав, він був готовий пробачити Ірину, адже любив і досі її любить. Мало того, що вона переїхала жити до свого “нового друга”, вона ще й покинула на Тараса їх дітей.
Я ще досі пам’ятаю, як милувалася своїми дітьми на Різдво. Вони світились від щастя, а я дякувала долі, за такий подарунок. І ось, все рухнуло…
Онук та онучка також були надзвичайно засмучені несподіваним від’їздом матері. Найгірше було те, що нічого не можна було зробити. Я запропонувала Тарасу, ще раз поговорити з Іриною, але виявилось, що вона переїхала в інше місто зі своїм новим партнером.
Минуло два роки, як сім’я мого сина розпалася. Тарас живе з дітьми, піклується про них, і ми допомагаємо йому. Від знайомих я дізналася, що Ірина вже не живе зі своїм новим хлопцем. Але я й думати не хочу, що вона може повернутися до мого Тараса, адже такою, як колись, вона вже ніколи не буде.