Дмитро знову на підпитку. Скільки його пам’ятаю, він завжди хитається зі сторони в сторону. Я дивився на нього, і не розумів, як можна поводитися так безвідповідально. Дружина його Надія, наразі в пологовому будинку має п’яту дитину, а він ходить попід дворами.
Четверо дітей вдома, з бабусею, мамою Надії. Що вони їдять, і за що живуть? Незрозуміло. Дмитро не працює, і навіть не шукає роботу. Всі наші сусіди, чим можуть, допомагають цій сім’ї. Одні одяг принесуть, із якої виросли їхні діти, інші харчові продукти. А Дмитро приймає все, як належне. Звик, що обов’язково допоможуть.
Коли я підійшов до нього, Дмитро очікував, що отримає від мене щось. Але я сказав, якщо хочеш щось мати, підеш завтра зі мною, влаштую на роботу двірником. Говорили, мають одне місце. Рано вранці працюєш, потім дома допоможеш. Дмитро пішов від мене мовчки. На другий день не прийшов, і перестав попадатися мені на очі.
Коли Надія вийшла з пологового будинку, і зустріла мене на вулиці, почала сваритися, щоб я не чіпав її Дмитра. Не моє діло, за що вони живуть. Якщо, говорить, можеш допомогти, допомагай. Я нагадав їй, скільки грошей вони винні мені, не говорячи про інших. Віддавати борги не збираються. Надія ще голосніше почала сваритися, назвала мене жадібним.
Читайте також Я вважаю, всі ці концепції багатства і бідності дурними.
Від такого нахабства я шокований. Ми з дружиною виховуємо двох діток. Гроші потрібні постійно, навіть побалувати морозивом, також потрібні кошти. Оплатити дитячий садок, купувати одяг, харчові продукти. А вони мають п’ятеро дітей, не працюють, чекають, що хтось допоможе.
Я поважаю звичайно багатодітні сім’ї. Коли батьки піклуються про дітей, держава допомагає. А в цій сім’ї одержують допомогу, але не видно, щоб діти були в достатку. Тільки й чекають, поки добрі люди щось принесуть. Дмитро і Надія не розмовляли зі мною довго. А коли побачили, що ми з дружиною пригощаємо їхніх дітей булочками, почали вітатися.