Я не мала коштів купити планшет онучці, а вона почала на мене кричати. Оце виховання у моєї Софійки буду говорити зі своєю дочкою хай щось вирішує з цим усім

Як завжди вийшли з сином гуляти на майданчик, як завжди шум та галас, багато дітей граються.

Побачила я там дівчинку років шести. Вона була не сама, а зі своєю бабцею. Всі дітки гралися та веселилися, а ця красива дівчинка сиділа з похмурим личком та дивилася.

– Софійко чому ти там сидиш? Іди пограйся з дітками. – сказала  бабуся.

– Ні, не хочу, відстань від мене! – відмахувалася від неї внучка.

Минуло ще якийсь час, моя дитина вже встиг кілька разів з’хати з ігрового містечка у вигляді гірки, втомитися, відпочити, знову втомитися… А ця дівчинка продовжувала сидіти на одному місці і так і не йшла на діалог зі своєю бабусею.

Тут мій син, несподівано, підбіг до неї і простягнув їй лопатку для піску. Такий джентльменський жест.

Дівчинка ця подивилася на нього і заявила:

– Не хочу грати лопаткою це для мене не цікаво, я хочу нового планшета!

Мій син мовчки розвернувся і втік грати далі.

Бабуся знову почала говорити Софійці, що так не гарно вести себе.

– Ну хлопчик з тобою пограти хотів, лопатку тобі давав. Іди, познайомся, може подружитеся, настрій підніметься. Або підемо вже додому, а то у мене ноги почали мерзнути!

Читайте також: Мої мама з татом живуть у моїх квартирах, яку мені бабуся заповіла, а я з чоловіком та дітками мушу знімати квартиру. Не знаю, як вигнати їх

– Відстань від мене, я не буду ні з ким гратися. Хочу планшет! Сказала голосно Софійка.

– Заспокойся, на даний час твої батьки не можуть подарувати тобі планшет. У них трішки проблеми з коштами, як тільки вони  в них буде можливість вони куплять тобі. Потерпи трохи, може на день народження твій подарують, – спробувала пояснити дівчинці ситуацію бабуся.

– Ну тоді ти купи! –  сказала Софійка.

– Ти чого, а звідки у мене такі гроші. Я ж тільки пенсію отримую, слава Богу на продукти вистачає. Підемо, я тобі краще якусь шоколадку в магазині куплю! – запропонувала бабуся.

– Не треба мені шоколадки! Не хочу! Не потрібна вона мені. І ти мені не потрібна! – розплакалася дівчинка.

– Ти що таке кажеш, ти втомилася вже! Підемо додому! – засмучено промовила жінка.

– Не піду нікуди! Навіщо ти мені потрібна, якщо у тебе пенсія маленька? Навіть телефон купити не можеш! Їж сама свої шоколадки! – закотила істерику дівчинка.

Ми з сином пішли додому, а бабуся так і залишилася мучитися зі своєю нахабною онукою в цій пісочниці.

Як вважаєте, в чому причина? Брак часу у батьків на виховання?