Перейти до вмісту

Я не марнотратниця, але й не схимниця. Не можу так жити далі. Постійний контроль мого чоловіка доводить мене до відчаю.

Загалом моє сімейне життя мене влаштовує. Чоловік добре заробляє. У нас чудовий двоповерховий особняк. Поряд – невеликий сад і квітник перед вікнами, в якому люблю часом посидіти, помилуватися чарівними квіточками. У мене – хороша робота. Але є одне «але». Це надмірна ощадливість мого чоловіка, що межує зі скупістю. І це мене дуже дратує.

Я не можу без розрахунку чоловіка зробити й кроку. У нього все на обліку, до копієчки!

Ось вчора нас батьки запросили на день народження. Звичайно, що я погодилася, а потім передзвонила і відмовила, зіславшись на завантаженість на роботі. Насправді причина в подарункові. Коли розповіла чоловікові, що нас запросили на гостину, він одразу встановив ліміт на подарунок – 200 гривень. А що за такі гроші нині купиш? Хіба що рушник або простирадло. А мені соромно з таким подарунком іти в гості до його батьків, тому тактовно відмовила. Сказала, що загляну при першій нагоді іншим разом, щоб їх не образити.

Звичайно, що так не годиться, проте довести цього своєму чоловікові не змогла.

На продукти він також виділяє мені гроші. Після закупки мушу показати йому чек. Якщо виявить, що щось переплатила, то сиплеться лавина докорів: «Там можна було купити дешевше, є в такому магазині акція і таке інше».

Одного разу мені в магазині не видали решту в копійках, то весь вечір слухала «лекцію», як мене обшахрували.

Мені, звичайно, прикро, що так. Але ця надмірна ощадливість вже в крові чоловіка.

-Навіщо, – питаю його, – адже у нас все є.

-На старість накопичую.

Так, через його скупість (наразі називаю так, як є) я не можу дозволити собі сходити з подружками на каву чи шопінг. Я не ходжу на роботі на колективні обіди – беру щось на перекус з дому. Колегам кажу, що у мене дієта. Не можу собі дозволити похід у кіно чи ресторан, бо вся моя зарплата також облікується чоловіком.

 

Читайте також Як би сумно це не звучало але я залишився зовсім самотнім в свої 70. Мої власні діти від мене відмовилися, хоча по факту не було на те причин.

 

На роботу ходжу пішки – економлю гроші за проїзд. Звичайно, не за власним бажанням. Навіть у холодну чи дощову погоду вимушена добиратися власним ходом.

Сьогодні відчула страшенну втому від цієї економії. Мені захотілося просто розслабитися і жити так, як усі люди. Хочеться морозиво, то купую морозиво. Є бажання погуляти з подружками, то гуляю з подружками. Цікавить кіно, йду в кінотеатр. Запросили на уродини – купую бомбезний букет квітів і йду в гості.

Жити без обмежень. Адже життя є таким, яким ми дозволяємо йому бути. Якщо ми позбавляємо себе звичайних радощів, то воно й не принесе нам особливого задоволення.

Я не марнотратниця, але й не схимниця. Не можу так жити далі. Постійний контроль мого чоловіка доводить мене до відчаю.

Розлучатися також не хочу. Адже у всіх інших питаннях у нас все гаразд. Скажіть, як мені бути далі? Чи зможу я вплинути на свого чоловіка і змінити його ставлення до грошей?