Я живу в окремій квартирі. Так вийшло, що у свої тридцять два роки я не заміжня. Не зустріла того єдиного, при погляді на якого йойкне моє серце. Тато мій живе один. Мами вже немає з нами. Поки тато ходив на роботу, сам себе забезпечував. Але пенсійний вік підійшов, і тато на заслуженому відпочинку. Все було б добре, якби пенсія не була така мізерна. Тому я кожен місяць частинку свого заробітку віддаю йому. Без мене він не зможе жити нормально.
Нарешті я зустріла чоловіка своєї мрії. Зустрічалися ми недовго, і Женя запропонував вийти за нього заміж. Я б залюбки, але в останні хвилини перед пропозицією, повідомив, що він виховує сина. Юрі вісім років. Мама пішла від них, залишивши хлопчика з татом. Подумавши, я запропонувала спочатку познайомитися з його сином, а вже потім дам відповідь. Юра хлопчик вихований, але є в ньому щось, що насторожує. Таке враження що діятиме з під тишка.
З Женею дійшли згоди так. Я поживу з ними декілька місяців. Якщо все буде гаразд, вийду за нього заміж. Домовилися жити в його квартирі. Свою буду здавати квартирантам. Лишня копійка не помішає. З початку нашого спільного життя я зрозуміла, що не так просто з чужою дитиною. Якась перепона стояла між мною і Юрою. Начебто він нічого поганого не робив, а таке відчуття, що чекати треба гіршого. З заробітної плати, як завжди я перекинула татові частину грошей. Коли Женя дізнався про це, показав своє невдоволення. Якщо ми живемо разом, то всі гроші я повинна вносити в загальне користування. Доводи про те, що тато не зможе жити на мізерну пенсію, його не хвилювали.
Читайте також Пройшло немало років. Донечка виросла, стала дорослою дівчиною. А я живу у своєму прекрасному будинку та насолоджуюсь життям.
Прожили ми три місяці. За цей час я ні хвилини не присвятила собі. Весь час мені потрібно готувати, прати, прибирати. У вихідні дні жодного разу не відпочили. Завжди знаходиться якась робота. Тата не провідала ні разу. Постійно чути, що я зобов’язана робити для них, для Юри. Я не почувалася вільною. Навіть переказувати тату кошти, почала ховатися, тому що вислуховувала дуже довго, яка я розтринькувач.
Одного суботнього ранку, коли Женя почав перераховувати, що я повинна зробити, я сказала собі, досить. Краще я і надалі житиму одна. Зібрала свої речі й пішла, полегшено зітхнувши.