Тарілка гепнулася в стіну, за тим дзвінко впала на підлогу і розбилася на осколки. Степан, котрий справно ухилився від посуду, запущеного в нього, тепер дивився на тарілку здивовано й незрозуміло. На мить йому здалося, що то розбився не посуд, а руйнується його сімейне життя, його щастя з дружиною. Ось так стрімко і раптово дає тріщини, як ця тарілка. І нічого вже не склеїти й не змінити, що не кажи і як не намагайся, минулого не вернеш, хоть які слова не говори тріщини, які пішли, ніколи не можна склеїти так, щоб їх не було видно.
Почув, як у кухні плаче дружина. Оксана затулила обличчя руками і гірко схлипувала. Вона сиділа на підлозі, впершись спиною в холодильник і ніби завмерла, дивилась в одну точку і все. Жінка мала вигляд скривдженої дитини, і йому так захотілося кинутися до неї, пригорнути, втішити й розрадити. Він навіть не злився за запущену в нього тарілку. Все ж таки кохав свою дружину, не зважаючи на сварки, які тепер були щоденною нормою, ні на докори, котрими вона щедро посипала його від ранку до вечора.
Степан хотів уже кинутися до дружини, та вона раптово підвела голову і зустрілася поглядом з його очима. Стільки холоду і неприязні було в тому погляді, що він ніби налякався, закляк на місці. В нього пропало бажання пригорнути її. Вони зрощуміли це двоє, що щос уже йде не те. Декілька безкінечно довгих хвилин вони свердлили одне одного очима. А потім Оксана підвелася, підійшла до нього і, чеканячи кожне слово, проказала:
– Ти зіпсував мені життя. Ні роботи в тебе нормальної, ні машини, ні квартири. А твоя зарплата – то мізер, якого вистачає лише на підгузки для донечки. Якби не мої батьки, то ми б з тобою пішли жебракувати, ми б не вижили. Ти – ганчірка, в яку всі витирають ноги, ти нічого сам зробити н можеш, тобі завжди потрібна допомога, ти ніколи не вірішуєш наші проблеми, ти не знаєш що означає слово – чоловік.
– Оксанко, подумай, що говориш. Усі так живуть. Подумаєш, не купила нової сукні на день народження до мами. Та в тебе їх стільки, що можна щодня в іншій ходити. Я хотів їхати на заробітки, та ти ж сама сказала, що місце чоловіка біля дружини і дитини. Ось скоро аванс дадуть і купимо тобі обнову, завжди так не буде. – Степан дивився на кохану й не міг збагнути, коли для неї все матеріальне набуло такої ваги. До весілля вона ж бо була зовсім інша: чуйна, добра, весела., розуміюча, яка казала що все буде добре і ми викрутимось з будья кої ситуації, головне бути разом, а тепер…….Невже правду говорять, що кохання розбивається об буденність і побут.
Жінка засміялася. А потім дала йому ляпаса.
– Ти – не чоловік. Не чоловік! У тобі немає нічого від справжнього чоловіка! – Ті слова настільки вразили Степана, що він більше не чув, що говорить йому Оксана. Він просто розвернувся й пішов.
Блукав рідним містом, розмірковуючи про своє життя, нікого не хотів бачити й чути, занурився повністю у свої думки а слова, які сказала Оксана. Хіба міг колись подумати, що та, котрій ладен був прихилити небо і покласти світ до ніг, кидатиме йому в обличчя такі гострі слова, що калічать душу. Хіба міг подумати, що його тихе сімейне щастя піде й не залишить і згадки про себе. На землю вже спускалися сутінки, а чоловік далі блукав містом, ніби в лабіринті, шукаючи вихід, тобто правильне рішення. Не хотів повертатися додому, та й до батьків іти не мав бажання. Навіщо зайвий раз турбувати їх своїми неприємностями? Та й розповідати нікому йому не хотілось, вони сім’я і вияснювати стосунки мали б двоє. А батьки зарадити – не зарадять, а серце буде краятись.
Читати також:Помилки, які погіршують наш стан волосся.
Раптом він зупинився перед рекламним щитом. На ньому був зображений чоловік у камуфляжі і напис «Сину, вставай на захист Батьківщини. Ти потрібен країні». Внизу маленькими літерами адреса найближчого військкомату та номер телефону. Рішення визріло саме.
Надворі народжувався новий день. За вікном сіріло. Степан кинув у сумку ще деякі речі. Прочинив двері міжкімнатні в дитячу кімнату, підійшов до колиски. Декілька хвилин милувався Софійкою, казав що буде сумувати за нею, хотів запам’ятати свою маленьку принцеску в своїх думках. За тим нахилився і поцілував у чоло. На душі зашкребли кішки. Як же він буде без неї? Та все, що робить, заради неї – своєї донечки, свого сонечка. Аби вона пишалася батьком.
Нечутно вийшов з її кімнати. Прочинив двері у спальню. Оксана солодко спала. Він поклав поруч із нею білий аркуш. За хвилину за ним зачинилися двері.
Далі все відбувалося швидко. Написав заяву добровольцем і пішов служити на схід країни, де в розпалі була антитерористична операція. Уже рік він щодня доводить собі й бойовим побратимам те, що написав у записці дружині. Він – справжній чоловік. Ти ще будеш гордитись мною. Я справжній захисник для тебе й своєї донечки. Я тобі це доведу. Пам’ятай – я тебе дуже кохаю, як тоді, коли ми були ще безтурботною парою.