Їй було лише 6 років, коли матір покинула дівчину одну. Залишилась маленька з бабусею. Спочатку все було під проявом того, що жінка вдруге виходить заміж і їде в медовий місяць, а в результаті вона ще довго не поверталася. Так довго, що старенька і внучка перестали її чекати.
Бували рази, коли жінка таки з’являлася перед порогом квартири, але навіть не приносила дитині цукерків чи гостинців, що вже говорити про матеріальну допомогу… Для неї важливішими були стосунки з чоловіком, ніж власна дитина і старенька матір.
Хоч у жінки були важкі стосунки з бабусею, але багато дітей, як виростили все одно допомагають людям, що виростили їх. Проте ця жінка була не з таких…
Бабуся любила внучку, котру залишили на неї, хоч їм двом жити було не легко, але між ними панувала довіра та розуміння, як між справжньою мамою і дитиною. Інколи бабуся поглядала довго на дитину, вона розказувала, що та їй нагадує сина, що зник безвісти. Жили вони на одну бабусину пенсію, тому життя не було малинкою, але й не було поганим. З якими б труднощами вони не стикалися – знаходили опору одна в одній. Як дівчина навчалася на другому курсі університету – бабусі не стало…
Вдома тепер стало сумно і безрадісно.
Пройшов рік. На поріг квартири увірвалася мати, що колись покинула дівчину.
— Я не знала, що бабусі немає. – мовила сумна матір.
Проте дівчина знала, що це брехня. Вони живуть у маленькому місті і де б жінка не була, хтось би і розказав їй цю новину.
Жінка почала говорити, що хоче відновити стосунки і сім’ю з дівчиною, але донька на це уваги не звертала. Вона більше не вірила матері.
Тоді та почала методику агресії:
— Ти повинна переписати трикімнатну бабусину квартиру на мене, а сама будеш жити у нашій з чоловіком двокімнатній. Ти одна, а нас двоє. Нам потрібно більше місця, тим більше ми хочемо дитину завести.
— Я тобі нічого не повинна! Ти залишила мене одну 6-річну з бабусею, а тепер щось вимагаєш?
Ненька почала гніватися і казати, що дівчина невдячна, що погано її виховала.
— Ти мене не виховувала! А отже не маєш права щось казати. – й виставила матір за двері.
Минуло багато років, як у дівчини вже була власна сім’я і син трьох років. Хтось подзвонив у двері.
Знову матір.
З сльозами на очах.
Вона розповіла, що вони з чоловіком складали гроші на квартиру, а потім він забрав їх, продав стару квартиру і втік від неї.
Проте доньку це не розчулило. Вона дозволила одну ніч в них переночувати, а потім подзвонила старій бабусиній подрузі, якій інколи допомагала і попросила, щоб матір жила з нею. Мовила, що та буде допомагати щось робити, ходити старенькій в аптеку і таке все.
Коли дівчина це розповіла матері – та жахливо розгнівалась.
— Ти невдячна! Ти паршивко! – кричала жінка.
Дівчина все пропускала повз вуха. За що бути вдячною матері, що покинула тебе?