Я відчуваю себе абсолютно нікому не потрібною, що не відбулася в цьому житті жінкою.

– Мама, ну який розлучення? Ви з татом з глузду з’їхали чи що?
– Ні, доню, ми при розумі, тому і винесли таке рішення… причому вже давно…

Ніна і Борис познайомилися на початку 90-х. Він – бізнесмен, вона – симпатична студентка. Любов, бурхливий роман, весілля. Через два роки в сім’ї появилась  перша дочка, ще через два – друга.

 

Ніна, як і належить, сиділа в декреті з дітьми, а Борис продовжував налагоджувати бізнес. У ті складні часи молода сім’я жила, як на гойдалці: то все дуже добре в матеріальному плані, то все дуже погано.

 

Не тільки в фінансовому, а й у моральному плані перші десять років шлюбу були такими ж «гойдалками». Коли з грошима проблем не було, Борис любив пожити «на повну котушку»: алкоголь, ресторани, сауни… Ніна здогадувалася, що до всього цього додавалися, швидше за все, і інші жінки. Тим більше, непрямих доказів було достатньо.

Але Ніна любила чоловіка, плакала в подушку і терпіла. Їй не хотілося залишатися однією, дочкам адже потрібен батько, та й на роботу вона так і не вийшла офіційно після декретів, займалася лише шиттям на замовлення на дому.

Читайте також Часто чула за спиною: «Як ця сіра мишка вхопила такого мужика?»

Коли дівчатка підросли, а економіка країни трохи стабілізувалася, і бізнес Бориса став більш-менш стабільний. Але сам чоловік, який звик уже до розгульного життя, краще не став.
Не сказати, щоб він у відкриту ображав дружину або дітей, немає, все було цілком пристойно, тільки от паралельно з сім’єю у Бориса було якесь своє окреме, нікому невідоме життя…

Обговорити це Ніна зважилася тільки, коли дочкам було 15 і 17 років:
– Боря, а може розлучимося? Адже ми давно з тобою просто сусіди…
– Нінуля, ну що ти? Живемо і живемо, нормально адже все! Стривай, хоч дівчат заміж віддамо, а там розлучимося, якщо вже ти так хочеш.

Ніні було важко, але вона погодилася. Однак чекати довелося ще майже десять років. Старша дочка вийшла заміж через шість років після цієї розмови, а молодша через сім.
– Коли молодша моя, Олена, поїхала до чоловіка, я зрозуміла, що залишилася в цьому будинку зовсім одна. Ось навіть вставати вранці нема чого… Готувати не для кого, будинки чистота, смітити нікому… Як жити то так?

Я чула, що це називається «синдром спорожнілого гнізда» і це просто треба пережити. Але в нормальних то сім’ях це переживають удвох з чоловіком, а мій Боря весь час десь… я навіть не знаю де він, чим займається, з ким…

Раніше я намагалася цікавитися, але він віджартовувався і говорив, що мені не треба знати всього цього, так я і зовсім перестала щось питати. У нас нічого спільного, ми давно нікуди не ходимо разом, спимо по різних кімнатах.
Зараз, коли мені нема на що відволіктися, мене це дуже дратує. Я відчуваю себе абсолютно нікому не потрібною, що не відбулася в цьому житті жінкою.

Мені хочеться почати інше, нове життя, нарешті зайнятися тим, чим я завжди мріяла. А ще я хочу, на старості років, відкрити своє ательє, у мене є хороші накопичення для цієї справи.

Борис не став опиратися. Вони з Ніною розлучилися, але залишилися в дружніх відносинах. Тільки ось дочки дуже переживають через те, що батьки тепер не разом.