Саша вже готувався до сну, коли отримав СМС. Автоматично глянув на годинник: пів на першу ночі. Хто б це, цікаво? Коли ж прочитав повідомлення та ще й подивився, від кого, – остовпів. Сон як рукою зняло. Нічого собі! Коли це він востаннє бачився з Катькою? Певно, років зо п’ять тому. І тепер вона його запрошує в гості?!
Олександр ще раз перечитав есемеску: «Саша, якщо не спиш, то я тебе чекаю. Мої поїхали на дачу. Подивимося фільм, в мене є коньяк. І приходь зі своєю подушкою, а то мої всі сохнуть». Здивувався, ба, зніяковів від Катиної прямоти. У тому, що писала саме вона, не сумнівався: пам’ятав її стиль. Колись вони зустрічались, а потім і жили разом.
Але якщо дівчина була налаштована серйозно і мріяла про сім’ю та дітей, то Сашу щось від цього кроку стримувало. Він викручувався, мов лин на пательні: то переконував, що штамп у паспорті нічого не значить, то похнюплено лепетав про відсутність достойних заробітків. Катя чекала, поки вистачило терпіння. А тоді спокійно, без криків і сліз попросила зібрати речі та з’їхати.
Його вмовляти не треба було. Винайняв собі житло й кілька місяців святкував своє вільне життя. Потім було кілька інтрижок без зобов’язань, і якось так непомітно Олександр підібрався до того, що його жартома стали називати «старим холостяком». У 30 із хвостиком він не мав ані сім’ї, ані дітей. Чи згадував Катю? Зрідка.
І тут – така есемес! Без жодних приводів! Невже досі любить і пам’ятає, що аж запрошує до себе ночувати? Зранку на роботу, але хіба ж він міг таке пропустити?! І Саша, в моменті скочивши із ліжка, наклацав у відповідь «ОК» і кинувся збиратись у гості. Одягнувся, схопив подушку і навіть про всяк випадок насадив на неї свіжу пошивку. Плюхнувся в таксі й помчав через усе місто до Каті.
З подушкою під пахвою підійшов до під’їзду. Пам’ятав і будинок, і номер квартири, а от кодовий замок став для нього сюрпризом. Коли жив тут, його ще не було. Звісно, набрав номер Каті, але слухавки вона не брала. Ну і що робити? Після хвилини роздумів вирішив – треба йти на злочин. Щоправда, аж упрів, поки розколупав замковий механізм остаточно. Проте що означають зіпсовані двері під’їзду, коли нагорі чекає дівчина!
І от він на порозі. Тремтячими руками подзвонив у двері. Потім ще раз. Нарешті Катя відчинила… Вся така мокра, щойно з ванни, коротенький халатик ледве її прикриває. Здивовано вигнула брови, ніяково посміхнулась, а коли ковзнула поглядом по його подушці – й узагалі розсміялася:
– Симпатична наволочка, – врешті сказала. – Ну заходь. Сідай. Вибач, я зараз переодягнуся…
Саша роззувся й, обіймаючи подушку, присів на краєчок дивана. Промайнула думка: «Вона так мене здивовано зустріла, ніби не чекала…» Та за кілька секунд він уже думав про інше, більш інтригуюче. Дослухався до Катиних кроків у сусідній кімнаті, і його уява розігралася не на жарт…
Незабаром Катя повернулася в… спортивному костюмі. Ледве отямившись від намальованих його фантазією пеньюарів, накинутих на її тіло, Сашко аж очами закліпав. Не очікував. Хоча… Катя п’ять років тому була такою вигадницею – хтозна, що нового вона зараз придумала. Проте дівчина спокійно підійшла до телевізора, увімкнула його і, повернувшись до гостя, скомандувала:
– Бери свою подушку і лягай на килим. Будемо Хічкока дивитися.
Ну, що ж. Підкорився. Вмостився на підлозі. Хіба тут до фільму жахів, коли Катя лежить так близько?! Став крутитися, і врешті його пустотливі руки потяглися до дівчини. Але Катя м’яко відвела їх, попросивши:
– Ну, Сашо, перестань, ми ж дивимося. І ти мене лякаєш, там і так усе страшно…
Додивилися нарешті кіно. Хоча спитай у Саші, про що був фільм, – не згадав би нічогісінько. Бо ж думав про своє, аж ніяк не серйозне. Тож, щойно з’явилися фінальні титри, він скочив і, радісно потираючи руки, запропонував:
– Ну, що, Катюнь, давай тепер за зустріч тяпнемо? Здається, ти коньячком хвалилася?
– Ти знаєш, Сашо, мені завтра рано на роботу, то я тобі наллю, якщо хочеш.
– Я що – алкаш якийсь? Як же я один питиму…
– От і правильно! Бачиш, який ти у мене розумник, – Катя аж ніби повеселіла та, глянувши на настінний годинник, вигукнула: – О, Боже, вже майже четверта ночі. Капець! Давай-но скоріше підемо спати.
І не встиг Саша ступити і кроку, зрадівши Катиним словам про «спати», як вона обірвала всі його сподівання однією фразою:
– Я тобі тут на дивані постелю, добре?
І справді, постелила, а сама в спальню до себе пішла. Саша ліг і втупився в темряві у стелю. «Що ж вона задумала?» – крутилося йому в голові. Через десять хвилин не витримав і тихенько, скоцюрбившись, як той злодій, став пробиратися до Катиної спальні. Затамувавши подих, став шкребтись, а тоді – легенько стукати. Катя почула і крикнула:
– Добраніч, Сашо! Я вже сплю і тобі того ж бажаю.
Спочатку хотів образитися не на жарт і влаштувати скандал зі з’ясуванням стосунків. Але по хвилі схолов, бо йому зненацька прийшла рятівна здогадка: та ж вона його перевіряє! Треба просто перечекати, побути джентльменом. Як не крути, а вони майже п’ять років узагалі не бачились. І що він, справді, собі думав? Навіть Булгакова згадав із його відомим висловом про те, що не потрібно ніколи і нічого просити. Самі, мовляв, запропонують і самі все дадуть!
З цими сумними думками Саша повернувся до свого одинокого дивана, обійняв рідну подушку-мандрівницю і таки захропів.
Зранку Катя його розбудила, нагодувала сніданком. У коридорі вручила йому його ж подушку, поцілувала на прощання і знову ж таки м’яко випровадила за двері.
Цілий день Саша губився в здогадках – що це було і яку гру вона затіяла? Збирався вже зателефонувати, але дівчина його випередила. Хутко схопив слухавку, побачивши дзвінок від Каті: – Сашо, ти, напевно, вважаєш мене останньою… гм… сукою? Маєш на це право, хоча за великим рахунком я обіцяла тобі лише «ужастик» по телику та коньяк. Вибач, що з коньяком не склалося… – тут Катя не витримала і весело засміялася: – Ну все, все, вибач. Не буду тебе більше мучити, розкажу, як є. Отже, маю я подружку, звуть Саша. Вона живе у моєму ж під’їзді, двома поверхами нижче. Коли залишаюся сама, то завжди кличу її до себе на ночівлю.
Ми влаштовуємо такий собі дівич-вечір: дивимося фільм, балакаємо, коньячком балуємося. А вчора якраз мій чоловік поїхав на дачу. До речі, якщо ти не знав, я вже давно заміж вийшла. Так ось, я написала подрузі повідомлення і, надсилаючи, переплутала: в телефонній книзі ви у мене записані під одним ім’ям, лише прізвища інші. А оскільки ти зазначений першим, тобі СМС і надійшла. Ну а потім прийшов ти… З подушкою. Не виганяти ж тебе із нею, чесне слово. Тож я стрималась і зробила вигляд, що саме тебе і чекала. Зате гарний фільм подивилися, правда? – і Катя знову залилася сміхом. – Вибач, Сашку, і будь щасливим…