Я зробила спонтанне рішення, яке одразу здійснила. Просто. За один день. Я привезла маму до себе. Назавжди. Я забрала немічну матусю, яка не змогла пережити морально самоізоляцію. Якби батько був живий, то можливо б її психіка не так постраждала, але тепер я розумію, що за нею потрібно доглядати. І я тільки за! Я обожнюю свою матусю, яка присвятила мені все своє життя.
Коли я забирала її до себе, мама взяла маленьку тканинну сумочку, де було декілька теплих речей, нічна сорочка та колготки. І взяла чомусь простинь та вишиту наволочку. Для чого? Не знаю, але мені те не заважає і якщо мамі вона потрібна – то нехай бере.
Читайте також Цінність Служби Божої, про яку мало хто з нас знає.
Їй вже за вісімдесят, вона стала наче маленька дитина. Вона тихенько акуратно ходить, помаленьки, щоб не перечепитись. Перед кожним порогом вона зупиняється, тримається за стіну чи за одвірок, помаленьки піднімає ніжки та переступає поріг. Завжди теребить на пальці обручку, бо схудла і боїться загубити.
Вона певно вже підготувалась морально, що так має статись. Прийняла цей факт. Але зламав її карантин. Психіка не витримала. А коли вона приїхала до мене – нарешті розслабилась та перетворилась на маленьку дитину, якій потрібен нагляд.
Кожного разу вона готує смачну вечерю та робить до неї смачний чай з солодощами. Вона робила таке ще коли я була маленька. Коли я приходжу додому після роботи чи ба навіть просто з магазину мама з полегшенням зітхає та йде обіймати мене.
Я люблю її всім серцем та дуже рада, що вона буде не сама в ту хвилину, коли стара з косою прийде відвести її в кращий світ. Моя душа буде набагато спокійнішою, якщо це відбудеться коли я поруч. Я люблю тебе, матусю. Люблю всією душею. Як і я для тебе завжди була медом душі, як ти називала мене в дитинстві, так і ти для мене проміння теплого весняного сонечка, яке гріє мою душу та сповнює силами жити.