Як тільки за нею зачинилися двері, батько переключився на мене. Говорив, що я погана матір, в нас з Артемом не справжня сім’я.

Ми з Артемом одружилися шість місяців назад. Зустрічались ще під час школи. Весілля, чесно кажучи, робили для батьків. Ми хотіли розписатися і тихо посидіти в сімейному колі. Але рідня вмовила організувати свято. Весілля зробили скромне. Зараз я вагітна. В нас буде донечка. Гостро стоїть квартирне питання. Грошей ледь вистачає на нас двох, а через декілька місяців нас буде троє. Ми хочемо жити окремо, тому чоловік намагається знайти ще одну роботу, щоб нас забезпечити.

 

Трапилось чудо. Мої батьки порадились та вирішили подарувати нам одну з своїх квартир. Мама одразу переїхала в інше житло, а батько пообіцяв дещо доробити в квартирі і теж піти. Ми раділи, тому не заперечували.

 

Йшов час, а батько залишався з нами. Він порушував наш особистий простір, ніякого особистого життя в такій обстановці. Ми не могли нормально поговорити чи покласти речі, де нам зручно. Батько одразу приносив їх нам в кімнату і прохав знайти їм місце.

 

Читайте також Катлама

 

Продукти, яких в нас і так небагато, ділили на трьох. Зі своєї пенсії та зарплатні, батько не давав ні копійки. Говорив, що може померти в будь-який момент і йому потрібні гроші на похорон. Він перекручував ситуацію і робив вигляд, що старається для нас.

 

Я дзвонила до мами, розповідала про наше життя, прохала забрати батька до себе, хоча б якось вплинути на нього. Вона радила потерпіти ще трішки.

 

За квартиру та комунальні платежі платив Артем, я все прибирала й готувала. А що робив мій батько? Розповідав нам як жити. Наших невеликих коштів стало вистачати тільки на квартиру та продукти. Ми не знали, як ще розмовляти з батьком. Час йшов, а ми ще не купили все необхідне для дитини.

 

Згодом, батько почав казати, що на внучку гроші дасть, а ми повинні далі його годувати та дивитися за ним.

 

Настав час пологів. Я мала повернутися в квартиру з безліччю дитячих речей, батько ж обіцяв. Але нічого не було готово. Ми обдзвонили друзів, попросили допомогти. Вже через два дні купили все необхідне. Батько робив вигляд, що ніяких обіцянок не давав. З’їжджати досі не планував. Тепер ми жили четверо.

 

Увесь мій вільний час йшов на дитину, чоловік знайшов ще одну роботу. Всі були зайняті. Окрім батька. Він скрізь сував свого носа, нарікав на розкиданні речі, а також на витрати. З його слів, ми занадто багато грошей витрачаємо на себе, тому на дитину не вистачає. Як йому можна було пояснити, що ми тягнемо чотирьох?

 

Ми поспілкувалися з чоловіком. Вирішили, що просити щось у моєї мами немає сенсу, вона, як завжди, порадить зачекати. Почекаємо ще декілька місяців, я вийду на роботу та почнемо знімати житло. Нерви міцніші будуть та гроші водитимуться.

 

Час йшов, а батько не вгавав. Якось до мене зайшла подруга чаю попити. Після моїх пологів ми не бачилися. Сиділи на кухні, теревенили. Вона розповідала про свої невдалі побачення та труднощі на роботі. Дитина була зі мною, поводила себе тихо. Але тут повернувся батько. Він почав кричати на мою подругу. Мовляв, вона порушує спокій дитини. Його не хвилювало, що в даний момент, спокій Настеньки порушує він. Подруга нічого не сказала. Зібралась, попрощалась зі мною і пішла.

 

Як тільки за нею зачинилися двері, батько переключився на мене. Говорив, що я погана матір, в нас з Артемом не справжня сім’я. А далі почав нарікати, що ми не можемо прокормити дитину, а я тут всіляких подружок воджу. Я промовчала. Розмови все одно не діють, не раз в цьому переконалася.

Ввечері повернувся Артем, я все розповіла. Ми вирішили виїхати якомога швидше. Так далі продовжуватись не може. Молодій сім’ї потрібен простір. Мій батько точно квартиру нам не віддасть, це я вже зрозуміла.

 

Ми почали ще більше економити на їжі, чоловік на транспорті. Гроші відкладали на квартиру. Я взялась в’язати, а зроблені речі продавала через інтернет. Невелика копійочка, але ж гроші. Батькові не сподобались нові умови життя. Він вже звик харчуватися за наш рахунок. Сварки не вщухали.

 

Нарешті, ми назбирали потрібну суму та почали шукати квартиру. Варіантів було багато, але не всі нам підходили. Деякі квартири ми фінансово не витягнемо, а інші не підходять чоловіку, бо не зручно розташовані. Але хто шукає, той знайде. Чудова однокімнатна квартирка, 3 тисячі гривень, вже з комуналкою. Нам пощастило. Подзвонили власниці, домовились про зустріч. Дивитися квартиру пішов Артем, я була вдома з Настею. Батько вів себе тихо. Згодом я зрозуміла, чому?

Артем повернувся злим як чорт і одразу пішов сваритися з батьком. Виявляється, мій рідний батько поцупив у нас гроші на квартиру. Йому сподобалось жити на нашій шиї і він не хотів припиняти. Мені огидно думати, що рідна людина може так вчинити. Скільки часу пройшло, а шок не проходить. Вкрасти гроші у рідної дочки, яка стільки часу тебе годувала, який він батько після цього?

 

 

Гроші нам батько не повернув. Ми зібрались і поїхали до матері Артема. Вона нас прийняла без зайвих запитань. Анжела Миколаївна мила жінка, допомагала нам у всьому. В мене з’явилось більше часу для в’язання. Я заробила за місяць 3 тисячі. Могла б ще більше, але очі жахливо почали боліти. Артема на роботі підвищили. Життя, потроху, налагоджувалося.

 

Ми вдруге накопили грошей, нарешті зняли квартиру і стали жити в гармонії. Зі своїм батьком – не спілкуюсь, мамі іноді телефоную, але довго не говоримо. Досі не розумію, чому вони так вчинили? Якщо не хотіли дарувати квартиру, то не треба. Ми самі впораємося. В нас руки, ноги на місці. Можемо заробити. Скоро, я теж вийду на роботу. Настеньку домовились залишати з Анжелою Миколаївною. Вона тільки «за».

 

Я думаю, моїм батькам було не зручно відмовити єдиній донці, тому вони влаштували такий цирк. Напевно, вони хотіли здавати ту квартиру і мати додатковий дохід. Але це тільки здогадки. Правду я навряд чи дізнаюся.