Як заробітки в Італії перетворились на пекло

В далекому 2001 році. Тоді, після смepті чоловіка, я перестала бачити сенс життя. Був такий період, коли й сама хотіла помepти, аби тільки не залишатися сам на сам з думками і тим горем. Проте якось тримали діти, хоч і пороз’їжджалися по світі, допомагали сусіди.

Я майже півроку ходила, як у воду опущена, навіть не могла знайти собі місця. Тоді одна знайома запропонувала поїхати з нею на заробітки в Італію.

А що робити? Я погодилася, аби тільки не сидіти в чотирьох стінах. Знайома знайшла людину, яка виготовила нам «липові» документи та пообіцяла влаштувати там на роботу й перевезти через кордон.

Проте за усе довелося заплатити аж півтори тисячі євро. На той час це були великі гроші. Щоб їх зібрати, я продала корови, свині, коня та дрібну птицю і ще й була змушена позичити частину.

Читайте також:На своєму весіллі я була більше рада бачити мачуху, ніж свою рідну маму

Проте є жінки/дівчата, які зичать усю суму, а потім ще й віддають з процентами, тому мені, можна сказати, пощастило.

Нас, людей 15, посадили у бус і повезли. Попередили зразу, аби не брали багато одягу. Перед кордоном кожному вручили дозволений максимум сигаpет та алкoгoлю – так перевізники заробляють додатково. На самому кордоні довелося заплатити митникам по 5-10 євро, аби нас не сильно перевіряли та не прискіпувалися до документів, а там, після печатки у паспорті – довгоочікувана свобода й нове життя… як воно здавалося на перший погляд.

Спочатку нас поселили у двокімнатну квартиру. Ви хоч уявляєте собі – чоловіки та жінки, 15 людей, у двокімнатній квартирі. З роботою було трохи проблематично. Спочатку «розіпхали» тих, у кого майже ідеальне здоров’я та хто може важко працювати фізично (хоча дивуюся, куди вже важче?). Інших працевлаштували десь через тиждень.

Я потрапила до чоловіка, за яким потрібно доглядати. Ха, звична справа, подумаєте ви. Можливо, проте він не лише був хворим фізично, але й частково пcихiчно. Деколи міг насварити, обмaтюкaти, штовхнути, пробував і вдapuти, але, на щастя, вдавалося втекти в ті моменти. Так я вiдмyчилася сім років, доки він не помep.

Це навіть смішно і стpaшно згадувати. З сином того чоловіка ми домовилися на восьмигодинний робочий день з одним вихідним на тиждень. Проте я допустила суттєву помилку, яка перетворила сім років мого життя на пekлo. Я погодилася жити в домі того чоловіка.

Тоді я була необізнана, частково залякана. Коли я почула, що за квартиру треба платити майже половину місячної зарплати, то думала, що то дуже багато і, що вже краще ті гроші зекономити.

Проте таке рішення перетворило мене на paба. День у день від самого ранку і до світанку, без вихідних та вільного часу я працювала на пана

От тільки, як тепер каже молодь, «прикол» у тому, що платили мені за вісім годин шість днів на тиждень, весь інший час я працювала безкоштовно. Будь-які спроби поговорити про підвищення зарплати закінчувалися сваркою та нагадуванням, що я живу в їх домі.

Хоч так і не можна казати, але я була дуже рада, коли той чоловік пoмep і в моїх послугах сім’я більше не потребувала. Я ніби вирвалася з клітки. Навіть легше було дихати.

Лише через сім років після життя в Мілані я його побачила вперше. Яке це красиве місто, ви навіть не уявляєте, скільки там всього гарного, незвичного, неймовірного! Це божественне місто! Тоді я поклялася собі, що більше ніколи не житиму в домі з паном і не працюватиму більш ніж вісім годин на добу. А для чого? Мої діти влаштовані й теж живуть в Європі, в Україні у мене вже немає дому – я всюди і від усіх вільна.

facebook