Історії

Як згадаю, як всі ці роки вона псувала нам життя, аж моторошно стає. А тепер чоловік заявляє, що її треба забрати жити до нас. Що мені робити я незнаю.

Моя свекруха не злюбила мене одразу з перших днів. Постійно наголошувала на тому, що я їм не рівня і що вона нас розлучить. Але мій чоловік Остап мав на це свою думку і ми таки з ним одружилися. Свекруха ростила єдиного сина абсолютно одна, намагаючись дати йому все найкраще. На квартиру, яку вона нам подарувала, заробила сама, їздила за кордон за товаром і потім перепродавала його, коли Остап був ще зовсім маленьким.

Я старалася не суперечити свекрусі, намагалася слухати її, але все це було до пори до часу. Моє терпіння луснуло приблизно через рік після весілля, коли я народила дитину. Я вважала, що тут свекруха взагалі немає ніякого права втручатися, адже це наша дитина. А почалося все з того, що свекруха наполягала, щоб ми назвали доньку в її честь – Галиною.

Я не хотіла, так як у мене теж є мама, то чому б не назвати в її честь – Марією? Але чоловік попросив мене це зробити заради нього, мовляв, свекруха таки квартиру нам подарувала. Я погодилася, доньку ми назвали Галинкою. На цьому нав”язування не припинялося. Мама мого чоловіка, почала радити нам, що до вибору дитячого ліжечка, вибору хресних батьків і таке інше. Я вже не витримала, сказала свекрусі все, що думаю про неї, і відтоді ми не зустрічаємося. Так минуло 20 років, наша донька давно виросла, але наші стосунки з свекрухою не покращилися.

Читайте також: Простий та дуже смачний рецепт ледачого пирога з куркою!

А нещодавно у свекрухи виникли проблеми із зором. На лікування вона витратила всі свої заощадження, але краще їй не стало. Зараз мама Остапа практично нічого не бачить, не може вийти з дому, ледве обслуговує себе. Чоловік вважає, що ми повинні допомагати немічній свекрусі. Він навіть запропонував мені звільнитися з роботи і доглядати за нею. Я, звичайно, розумію, що в такому стані свекруху одну залишати не можна, але чому я зараз маю сидіти в чотирьох стінах і слухати цілими днями його матусю…

Адже як згадаю, як всі ці роки вона псувала нам життя, аж моторошно стає. Не знаю, чи я зможу зараз полюбити цю людину. У чоловіка ж непохитне рішення – маму треба забирати до нас. Я не хочу цього, але і псувати стосунки з чоловіком теж не хочу. Що мені робити, я не знаю.