fbpx

Якось одного разу я сказала, що беру на вихідні лише Міланку, бо з малим я так і не знайшла спільної мови. Моя невістка в обличчя сказала мені, що або двоє дітей, або ніхто, син був на її боці, і навіть мій чоловік приєднався до них, сказавши, що я дивна і що моє серце зроблене з каменю.

Мій син Максим чотири року тому одружився з жінкою, яка вже мала дитину. На той момент Тимуру було всього 2 рочки. Я поважала вибір Максима, але звичайно, було важко прийняти «чужу» дитину. Невістка Вікторія одразу зрозуміла це, а тому стосунки у нас не були такими теплими, як могли б бути. Проте ми бачились кожної неділі, то в нас гостювали, то в них.

Коли Тимурчику було 6 років, то появилась Міланка . Звичайно, що до внучки я вже ставилась по-іншому, адже вона була копія мого сина! Але я відчувала себе все одно не рідною бабусею двох маленьких дітей.

Я відчула це в той момент, коли Вікторія попросила мене погуляти з Міланкою, бо Тимур був на змаганнях з футболу. До Міланки я відчувала любов і турботу і як тільки прийшов Тимур, то я одразу відчула якусь відчуженість.

Читайте також З того часу вона почала заочно ненавидіти свою невістку.

Ситуація змінилася на краще лише пів року тому, коли невістці треба було трохи вільного часу. Я звичайно, що погоджувалась на те, щоб посидіти з малими, адже Віка ще молода і також має трохи відпочивати від дітей. Я почала більше брати дітей на вихідні, щоб Максим і Віка проводили час разом, але розумієте, мене все одно щось стримує. Я хотіла б проводити більшість часу з онучкою, але я ще малий. Тимур – не наш онук, оскільки невістка довгий час була досить замкнена, ми з ним не зблизились. Я просто сприймаю його, як чужу дитину. Я не можу стриматися.

От мій чоловік якось одразу знайшов спільну мову з Тимурчиком. Коли дідусь приходить, то Тимур одразу звертає на нього увагу, показує нові машинки та просить побавитись в Лего. Так вони гарно спілкуються, прямо як я з Міланкою. А от сам хлопчик до мене не тягнеться, наче відчуває, що я думаю, що він «чужий».

Якось одного разу я сказала, що беру на вихідні лише Міланку, бо з малим я так і не знайшла спільної мови. Моя невістка в обличчя сказала мені, що або двоє дітей, або ніхто, син був на її боці, і навіть мій чоловік приєднався до них, сказавши, що я дивна і що моє серце зроблене з каменю.

– Дитина ні в чому не винна, — каже чоловік до мене.

Мені кажуть, що я повинна щось з собою робити, інакше я зіпсую наші сімейні стосунки. Я намагаюсь боротись з цим, але справді не знаю, як це зробити. Як зарезервувати для нього те саме місце в серці, що і для власної онучки.

facebook