Її донечку не вдалося врятувати.

Люда уже давно мріяла стати матір’ю. На жаль, доля склалася так, що з коханим вона розлучилася ще в молоді роки, тож тепер у свої 29 боялася залишитися самою. Вона була гарної вроди з тонким станом, тому залицяльників мала.

Коли один із них наважився запропонувати дівчині одружитися, на його подив, Людмила погодилася. Не знав наречений, що робить вона це не заради нього, а заради дитини, яку він зможе їй подарувати.

Минали роки, а в молодого подружжя нічого не ладилося. Чоловік втомився жити із жінкою, яка не відчувала до нього абсолютно нічого, точно, ніби сусіди. Та й в тих, здається, більше любові один до одного. Не витримавши такого життя, вони вирішили розлучитися.

Люда сильно не переживала. Немає чоловіка – той не треба, тим паче, що на час розлучення уже знала, що чекає дитину. Усе, що їй було потрібно вона від нього отримала.

Читайте також Шоколадний кекс

Жінка була надзвичайно щасливою та не могла дочекатися зустрічі зі своєю дитинкою. Часто вночі перед сном уявляла собі, як буде бавитися з донечкою, плести їй косички, купувати сукні, співати колискові. Усі ці думки допомагали Люді вірити у своє щасливе майбутнє.

Був вівторок, майбутня матуся прийшла на чергове медичне обстеження. Вона була спокійна, чудово себе почувала та не могла дочекатися УЗД, щоб почути, як б’ється сердечко маленької. Та замість цього, жінка почула страшні слова: «Ми не чуємо серцебиття дитини. Треба терміново втручатися».

Люда довго не могла повірити в почуте. Не може бути такого, все ж було так добре. “Я не вірю!”, все, що змогла вона сказати.

Далі все як в тумані: лікар, що щось пояснює, медсестри, які готують до операції, а потім яскраве світло і все. Коли Людмила прийшла до тями, то вже лежала в палаті, біля неї нікого не було. Через хвилину в палату зайшла чергова лікарка та все пояснила Люді. Її донечку не вдалося врятувати.

Коли жінка прийшла до тями, вирішила провідати  немовлят. Хотілося подивитися, якою могла б бути її донечка. Увагу Люди привернуло немовля, що лежало біля вікна й постійно плакало.

Медсестра розповіла, що цю дівчинку народила Вероніка – самозакохана модниця, що добряче їм зіпсувала нерви . Тепер все, щі її цікавило – якомога швидше прийти в форму й повернутися на роботу. Тож вона відмовляється навіть на руки дитину взяти, не те щоб погодувати.

Люда одразу пішла до дитячого лікаря й попросила дозволити їй годувати дівчинку, від якої відмовилася матір. Їй дозволили.

Одного разу, коли Люда годувала дівчинку й ніжно гладила по волоссю, ніжно наспівуючи колискову пісеньку, до палати заглянув чоловік. Він довго милувався побаченою картиною, але коли Люда повернулася до нього, різко вискочив з палати. Медична сестра розповіла, що це батько дівчинки. Його дружина таки написала відмовну.

Людмилу готували до виписки. Її стан здоров’я був задовільний, принаймні у фізичному плані. Жінка пішла востаннє погодувати свою чужу дівчинку. Вона не припиняла плакати, так не хотілося розлучатися з цієї малечою.

Коли Людмила зібрала всі свої речі й вийшла з лікарні на неї чекала несподіванка. З великим букетом квітів в одних руках й  дівчинкою, яку вона годувала – в інших, на неї чекав чоловік тої жінки, що відмовилася від дитини.

-Я ніколи такого раніше не робив. Чи погодитеся ви стати мамою для моєї дитини? – сміливо запитав чоловік.

–Я уже нею стала – впевнено відповіла Люда.

Додому вони повернулися разом. Ну а та жінка, що відмовилася від дочки й втратила чоловіка, як в тій казці, «залишилася біля розбитого корита».