Нещодавно одружився. З тещею у мене склалися класичні стосунки. Звісно, було б набагато простіше, коли б жили окремо.
Теща також постійно шкодувала, що дочка вибрала собі такого чоловіка, наче вже кращого не було. І де її очі були? Часом бурчала вона.
Була в тещі одна слабинка – вона вірила рекламі! Усяким пройдисвітам, шахраям і шаманам. Особливо усім знахарям, що болячки уміли лікувати.
Якось прихопив тещу радикуліт, і прихопив доволі серйозно. Я в душі радів, менше буде мені докоряти. А в очі – співчував.
Теща, звичайно, не вірила моїм співчутливим фразам. На знак вдячності зазвичай наче жартівливо звучало: «Не дочекаєшся, зятю!».
А в мене аж руки свербіли, щоб покепкувати над нею. Отож, подав у місцеву газету оголошення про те, що в місто приїжджає народний лікар. Спеціалізується він на радикуліті і ревматизмі.
Читайте також Роками вони приховували цю таємницю, але настав день
Через кілька днів вийшла газета, і я її придбав, поставив на видному місці, щоб побачила теща. Спрацювало! Вона взяла і почала її читати. Дійшла до оголошення, в якому було зазначено, що перших вісім пацієнтів «лікар» діагностує на дому, і вона набрала зазначений номер телефона.
«Лікар» (мій колега) вислухав тещу, і пообіцяв до вечора приїхати. «Огляд» тривав близько пів години. Мій колега театрально зумів розіграти лікаря. Врешті попросив нас з дружиною на певний час покинути кімнату. Ми вийшли кожен по своїх справах.
Коли «лікар» попрощався, до тещі зайшла моя дружина, тобто її дочка. Мама поділилася тим, що сказав їй дохтор.
Передовсім наказав у жодному випадку не гніватися і не мати зла в душі на ближніх. Так «працює» часто психосоматика, і ліки тоді не допоможуть. У душі перепросити всіх, ким незадоволена чи на кого є образа. Також зробити власноруч натирання для ніг, яким користуватися упродовж місяця, при цьому посилаючи в думках подяку всім ближнім.
Так у наших стосунках з тещею запанувала злагода, навіть, я би сказав, любов. Бо теща, щоб відкупити свої гріхи переді мною часто тепер найласіший шматок торта чи страви віддавала мені, промовляючи: «Зятю, якого люблю». І в цих словах вже не було іронії, ні сарказму.
Я тихцем втішався, що зумів такими хитрощами призупинити тещині укуси і в’їдливість. Найдивовижнішим було те, що й справді болі в спині почали втихати. І до місяця все наче рукою зняло.
Зі своїм колегою я за такий порятунок випив не одну пляшку пива. Тепер молю Бога, щоб нас часом не засікли разом мої дружина і теща, бо тоді все лікування піде коту під хвіст.