Перейти до вмісту

З того часу ми знову дружна сім’я, підтримка з боку чоловіка в мене завжди є.

Ми з чоловіком прожили десять років. Жили добре, як кажуть, душа в душу. Спочатку хотіли пожити для себе, тому діток не планували, а потім звикли так жити. І тільки нещодавно  появиласьдонечка. До цього часу сімейні проблеми завжди вирішували разом. Але після народження донечки, в нашому сімейному житті все змінилось.

Чоловік завжди мені допомагав в домашніх ділах, я до такого ставлення до себе звикла. Тому, коли на світ з’явилась наша донечка, відношення чоловіка до мене змінилось. Прийшовши додому, чекає, поки я зготовлю вечерю, та ще й бурчить, що страва не готова.

Таке ставлення пояснює тим, що я сиджу дома і нічого не роблю. А як же наша донечка? Адже їй стільки уваги потрібно приділяти, невже він цього не розуміє? Інколи мені хочеться запропонувати йому піти в декрет, а я піду на роботу. До речі, заробляла я не менше від нього. Тому, якщо помінятись, то фінансово ми будемо на тому ж рівні.

Я багато що передумала, іноді бувають такі хвилини, що хочеться забрати донечку, і піти до мами. Там і поміч буде, і думаю, що впораюсь виховати чудову дівчинку. Але також розумію, що дитині потрібен татусь, але він не розуміє, що увагу донечці треба приділяти навіть коли вона ще така маленька.

Тому, трохи подумавши, запропонувала чоловікові помінятись, щоб в декретній відпустці був він, а я піду на роботу. Здивуванню його не було меж, він навіть не зміг нічого сказати, тільки дивився і мовчав.

Стояв довгенько, мовчав. Я знову почала говорити, що мені важко, і що чекаю від нього підтримки, і коли в нього така впевненість, що дома легко, я не проти помінятись. Звичайно чоловік не погодився, та, що скажуть друзі, говорить, якщо він буде в декреті. Якщо так, я запропонувала йому побути з донечкою на вихідних, а я поїду до мами допоможу, тому що, вона захворіла.
– Добре, погодився, але увечері я жду тебе дома.

Читайте також Свекруха мене сприймала не як невістку, а як малу дитину. Вона мене вчила просто всьому.

На тому і завершили розмову, в суботу зранку приготувала донечці суміші, розповіла чоловікові що і коли давати й поїхала до мами. Мама дійсно захворіла, але я не думала, що вона в такому тяжкому стані. Викликала швидку допомогу, лікарі сказали, що вчасно, тому призначили лікування вдома, але потрібен догляд за хворою.

Зателефонувавши чоловікові, я сказала, що залишаюсь у мами на деякий час, поки їй не стане краще. У чоловіка була тиха істерика, він не кричав, благав, щоб я швидше їхала додому, тому, що нічого не встигає, і суміші закінчились. Я попросила його заспокоїтись, і робити так, як я скажу, тому що не зможу приїхати, не зможу залишити хвору маму. А йому потрібно зателефонувати на роботу, і взяти відпустку на тиждень.

Через п’ять днів мамі стало краще, і я поїхала додому. Чоловіку не говорила, що їду, вирішила зробити сюрприз. Коли відкрились двері, і на порозі з’явилась я, він ледь не задушив мене у своїх обіймах. Просив вибачити його, він мене розумів, що з малою дитиною дійсно тяжко.

З того часу ми знову дружна сім’я, підтримка з боку чоловіка в мене завжди є.