За її словами я погана хазяйка, а як мама то ще гірша.

Поїхала вчитися і мала багато грошей, аби їздити в село кожних вихідних. Як я сумувала за домівкою – словами не передати. Моя колишня однокласниця і подруга покликала мене на своє День народження, тож я на крилах щастя поїхала до рідного села.

Читайте також  Незважаючи на всі перешкоди і погрози рідних, Галина твердо вирішила бути щасливою і потрібною.

Саме на святкуванні я познайомилась із Богданом.

Він був з нашого села, але раніше ми не спілкувалися, оскільки хлопець був старший на 5 років. В шкільному віці ця різниця відчувається по-особливому. Тож вперше ми поговорили на Дні народженні моєї подруги, а за сумісництвом його двоюрідної сестри.

Після недовгої розмови, я зрозуміла – це кохання на все життя. Ніколи раніше я такого не відчувала.

За кілька днів Бодя запропонував мені погуляти, а через тиждень ми офіційно почали зустрічатися. Щастю не було меж. Це були стосунки, про які я мріяла.

Та одного дня я дізналася, що Галина Федорівна, матір Богдана, категорично проти нашого союзу. Нібито я недостатньо приваблива та і взагалі не з дуже заможної сім’ї. Та потім випливло те, що це все лише приводи. Насправді, причина в іншому…

Виявилося, колись Галина Федорівна мала конфлікт із моєю матір’ю. Мені дуже цікаво, до чого тут ми, діти, до їхніх особистих сутичок, ще й столітньої давнини.

На щастя, Бодя не був слабохарактерним. Він твердо заявив, що щиро мене кохає і не збирається розходитися зі мною через якісь дрібниці. Весілля ми самі вирішили не робити, адже я ніколи не мріяла про це, та й взагалі це пуста трата грошей.

Коли ми одружилися, свекруха не переставала мені допікати. Постійно знаходила якісь недоліки і сварилася за все на світі. А коли з’явилася дитина, то дорікань стало ще більше. За її словами я погана хазяйка, а як мама то ще гірша.

Ми з Богданом терпіли це все скільки могли, але всьому є кінець. Одного дня чоловік вирішив поговорити з матір’ю і навіть купив букет квітів, аби задобрити її і підготувати до розмови. Прийшов він пізно і я мала надії, з гарними новинами. Та цього не було.

Галина Федорівна поставила його перед вибором: або матір, або дружина.

Я не розумію, що потрібно мати в голові, аби про таке говорити серйозно.

Та більше мене непокоїло, що чоловік, ніби справді занепокоївся. Тож я почала переживати, аби він не вирішив покинути мене через цей dурний вибір. Через декілька днів з цими думками я вирішила прямо запитати у Боді про все. Та він ніжно обняв мене і усміхнувся. Звичайно, навіть в думках його такого не було.

Єдиним виходом було – переїхати до Києва. Тож скоро ми збирали речі. Там Богдан швидко досяг успіху. Більше можливостей і нове дихання, аби підкорювати вершини.