Віктор Степанович усе життя пропрацював фельдшером швидкої допомоги. Попри те, що чоловік добре знав усі можливі захворювання та їх симптоми, врятувати дружину не вдалось.
З дружиною Віктор Степанович жили душа в душу і дуже кохали один одного, а тому після її загибелі він почувався дуже самотньо та так, неначе у нього відібрали частинку душі. Єдина втіха для нього була донька Марта, яка була копією своєї матері та такою кмітливою, що чоловік і сам дивувався, як таке можливо. Чоловіка постійно не було вдома, робота у нього така, то ж, щоб дівчинка не сумувала, він вирішив купити їй собаку. Тепер дівчинка ніколи не була сама, адже у неї була вірна собака — Джон.
Марта була на диво розумна та здібна. Вона ніколи не створювала проблем батькові, адже її цікавили радше книжки, аніж побачення з юнаками. Дівчинці дуже подобалось проводити час з татом, він завжди розказував цікаві історії про свою роботу. Але після закінчення школи, чоловік був змушений відпустити єдину донечку навчатись у Києві.
Читайте також “Дядя, а тобі дочка не потрібна?”
Загалом це було рішення батька, адже дівчинка навідріз відмовлялася залишати його. Але після довгих переконань з його боку, все ж погодилась. Поміж основну роботу, чоловік знайшов підробіток, оскільки навчання та проживання у столиці було для дівчинки дорогим.
Тепер чоловік залишився сам, а тому приятелі почали підшукувати для нього пасію, адже не годиться такому чоловіку бути самому. Але як вони не переконували його, що ось та симпатична лікарка, точно поклала на нього око, Віктор Степанович і не думав про ніякі стосунки. Його хвилювало лише те, як заробити достатньо грошей, щоб вивчити Марту.
На передодні Нового року Віктор Степанович почав таксувати щоночі, адже хотів назбирати достатньо коштів на квиток Марти додому. Але такі напружені дні роботи не пройшли без наслідків. Чоловік почав гірше концентруватись на дорозі та потрапив у ДТП. Обійшлось лише синяками та парою царапин, але таксувати більше не міг. Віктор Степанович був у розпачі.
31 грудня він розмовляв з донькою по відеозв’язку. Вона намагалась його заспокоїти, розповідала, що вдало закінчила семестр, знайшла собі підробіток та навіть купила для батька подарунок і як тільки приїде, то вручить його. Віктор Степанович докладав чималу кількість зусиль, щоб не видати свого справжнього стану. Йому хотілось сісти поруч з улюбленцем донечки Джоном та скавчати. Щоб швидше завершити розмову, чоловік сказав, що не закінчив ще підготовку та мусить бігти.
Дізнавшись, що донька не приїде, Віктор Степанович і не надіявся на щось хороше, проводячи старий рік разом з Джоном з очима повних сліз. Але тут пролунав дзвінок у двері. Василь Вікторович не надто спіши відкривати, оскільки був певний — то сусіди прийшли привітати, адже знали, що він буде на Новий рік один. Але гості не спішили здаватися і дзвонили знову і знову. Коли чоловік відкрив двері, то був дуже приємно здивований.
— Сюрприииз! А ось і мій подарунок для тебе, і звичайно ж, для Джона.