fbpx

Залежність мого чоловіка до алкоголю зламала все наше сімейне життя, у мене була апатія до всього, що відбувалося навкруг мене. Та коли я почула одні, мудрі слова- мої думки перевернулися зовсім в інше русло

Побут та алкогольна залежність чоловіка зруйнували романтику їхніх стосунків і Лана, як мара  бродила великим будинком, виконуючи осоружну домашню роботу. З роботи приходила замучена вмикала і вимикала пралку, складала одяг, прибирала в кухні, і в голові у неї не крутилося ні єдиної світлої думки. Ще донедавна вона мріяла про те, щоб Бог перемінив чоловікове серце та допоміг йому позбутися згубної звички. Тоді вони будуть подорожувати кудись. Нехай на край світу, але разом з Михайлом. А нині… Цілковита апатія огортала її спустошене серце. Та віри не полишала. Щоранку молилася до святого Миколая, та не просила вже нічого, лишень слова промовляла «Ти сам, святий угоднику, знаєш, що мені потрібно».

Було вже по святах. Новий рік та Різдво збігли. Незчулася. Так і життя збігає за непотрібним. Скільки втрачено! А признатися собі – страх. Він завжди сковував Лану:

– А як гірше буде? Он люди в селі мучаться за вічною роботою і нічого.

– Є такі, що не тільки моря, але й ставу не бачили, а ти вибагаєш. Що, графиня, дуже? – казав чоловік.

Читайте також: Яка ж я щаслива, що вийшла заміж за старосту групи, сумнівалася трішки. А зараз коли посивіли скроні, відчуваю безмежне щастя – діти, онуки і коханий чоловік. Вдячна йому за все це

Це смішне слова він перейняв ще колись, у дитинстві, від своєї бабусі. Вона так називала панову жінку, яка ще до війни проживала в їхньому селі. Це графиня по нашому. Красивою і гордою була панянка, нікому не корилася і все підбори високі носила та мережані рукавички. Ото прийде Лана з роботи, втомлена, виснажена після нічної вахти в лікарні, ляже на хвильку відпочити, а Михайло вже тут як тут, стоїть над душею: – Що розляглася, як графиня, їсти давай чоловікові. Хочеш не хочеш, а мусиш через силу вставати та на стіл накривати. Бо ж не заспокоїться, склинатиме на чім світ стоїть.

А нинішня субота виявилася геть депресивною. І погода, як називають люди, «мерзопакосна» – снігу нема, хоч зима, а вітер та болото, і хмари сірою пеленою небо та душу затягнули. Михайло зранку на рибу подався, то буде пізно, а Лана глянула у «Фейсбук» і наче струм пройшов її тілом. Аж стрепенулася. От бісова техніка, наче відчуває її настрій! Там на увесь екран красувався вислів «Не шукай сонця в небі, а шукай його в своєму серці», а за ним і другий «Світ не той що ззовні, а той що всередині нас». Це хто ж таке поширює? Глянула й обімліла – Сергій Ласков, Серго, Сірий – білозубий друг її дитинства. Він завжди заступався за Лану, підтримував у важких ситуаціях, допомагав робити домашнє завдання, був добрим ангелом- охоронцем для дівчини, ніжним хлопцем, розумним не по віку.

Це ж скільки років проминуло? І де він зараз? От чудний філософ! Але навіть в друзі не попросився. Думки закрутилися в голові і Лана розсміялася: як же він попроситься в друзі, коли вона зареєстрована в мережі як «Графиня». Відкрила інформацію про Сергія та дізналася, що він без пари, проживає у столиці, працює у сфері освіти. – А він був закоханим в мене, – згадала. Підійшла до дзеркала. Глянула якось загадково-здивовано, тріпнула своїм довгим каштановим волоссям і подумавши: «А Графиня ще сонце в собі має», пішла додавати Сергія в друзі.

facebook