Історії

Зараз я вважаю чоловіка чужою людиною. Я його більше не люблю. Він зовсім не такий, яким був до весілля.

Я щиро кохала свого майбутнього чоловіка. Він був ніжним, турботливим, легким, добрим. Коли я побачила перед собою обручку — одразу погодилась, адже кращого точно не існує! Я була невимовно щаслива! Але тільки після весілля я пізнала його справжнього, тепер він уже свою сутність не приховує.

Звісно, про будь-які проблеми в шлюбі я не думала, адже в нас є любов, а це головне. Отже, ми будемо вирішувати усі проблеми разом і залишатись відданими один одному.

Але життя розбило мої мрії на дрібні шматки. Проблеми з’являлись і не вирішувались, вони лише накопичувались. Були проблеми не лише із взаєморозумінням, а й з грошима, бо їх не вистачало, на нас згодом висів кредит, тому щомісяця велику суму треба було віддавати. Зараз працює лише він, бо я сиджу вдома з дитиною, а загалом їх двоє.

Син вже ходить в школу, часто просить гроші на щось смачненьке, хоче бути таким, як усі нормальні діти там, але мені доводиться йому пояснювати, що нема грошей і ми постараємось йому щось купити трохи пізніше. Так шкода, що я не працюю і не можу дати дитині те, чого вона хоче… А чоловік грошей не дає, тільки на продукти. На важливі свята я купляла щось малому смачненьке. Цього разу купила банку шоколадної пасти, щоб він тішився. Мав її їсти сам, інакше швидко б закінчилась. А чоловік постійно гриз мене, нащо я йому купую це все, грошей і так нема…

Читайте також З того дня і почалось моє довге та дороге лікування. Чоловік всіляко підтримував, допомагав. Свекруха часто забирала внука до себе, а я не припиняла боротися.

Якось я прийшла з лікарні, малий ще був в школі, а чоловік сидить перед телевізором і жує ту шоколадку пасту. Син довго аж мріяв про неї, шкодував, залишав на потім. Вчора та банка була майже повна. Чоловік її майже доїв.

Мені було дуже образливо за дитину, як йому пояснити, що його солодку мрію з’їв тато? Попросила чоловіка залишити дитині, а він відповів:

– Ти не забувай, що я зараз єдиний працюю. Я тут заробляю, все, що ви маєте — завдяки мені. Він ще нічого в житті не заробив, то хай сидить тихо і в школу далі ходить. Я в своєму домі і можу їсти, що захочу.

Він не жартував, говорив серйозно і грубо. Бо він справді так думав…

Микитка прийшов зі школи і довго плакав. А я разом з ним… Але я не можу нічого зробити.

Зараз я вважаю чоловіка чужою людиною. Я його більше не люблю. Він зовсім не такий, яким був до весілля. Хочу розлучитись, але шкода не хочу лишити дітей без тата. Я ще в декреті, нічого не заробляю, батьки старенькі і не можуть допомогти, сама я двох дітей не вигодую. Та і живемо. Чужі люди.