Пара була щаслива шлюбі, а потім, якось вранці, дивлячись в дзеркало, дівчина каже:
– Роби, що хочеш, а я йду до іншого.
– Але як? Чому? Мовчання.
Фарбується. Кудись збирається.
Валерка сидить на краю ліжка, нічого не розуміючи. Все так раптово, ні з того ні з всього.
Вже день, а її досі немає. Телефон не доступний, скільки б не дзвонив – вимкнула, напевно. В голові межах що.
Тягне напитися і забутися, але стримується, сподіваючись, що повернеться.
Вже вечір, а її досі немає. Обдзвонив всіх: її батьків, подруг, друзів – ніхто нічого не знає.
Серце б’ється в груди, немов бажає вискочити і зупинити це безумство.
«Невже образив чим? Може бути винен в чомусь, але в чому? »Мозок гарячково шукає відповіді на поставлені питання, але марно.
Зараз Валерка виглядає жалюгідним. «Роби, що хочеш», – сказала вона, але що? Як я можу прожити без неї? Депресія. Відчай. Звалити всю провину на себе, а навіщо? Нерозумно. Вечір.
Вона повернулась. Валерка знехотя піднімається з ліжка, на якій пролежав весь день – подивитися хто прийшов, хоча сам здогадується хто. Вийшов у коридор. Вона стоїть біля дверей.
– Повернулася значить?
– Так. – Йому не потрібна?
– Кому «йому»?
– Тому, до кого пішла.
– Я у сусідки була і ні до кого не йшла. Мені потрібно було багато чого обміркувати, а пішла я, тому що хотіла, щоб зрозумів, як це важко чекати і не знати де ти.
– Так ти про той випадок, коли пізно повернувся і не подзвонив?
– І про нього теж, – спокійним тоном відповіла дружина.
– Виходить помстилася?
– Ні. Хотіла, щоб зрозумів і відчув на собі це.
– Значить не втечеш від мене?
– Ні. Я ж люблю тебе.
– Я теж тебе люблю, – ласкаво сказав він і ніжно поцілував її.
Після цього випадку Валерка багато чого зрозумів, а головне навчився повідомляти улюбленої про себе.