Десять років назад Михайло зустрів ту, яка перевернула все його життя. Молода, красива, розумна, непередбачувана. З нею цікаво завжди. Він з головою поринув у нові відносини. Хоч дома намагався бути хорошим татом, чоловіком. Варвара, навіть ім’я рідкісне. Вони зустрічаються всі десять років. І весь час він їй обіцяє, що розлучиться. Нехай дітки підростуть. Потім обіцяв, як тільки дівчатка стануть дорослими. Вона терпеливо чекає.
Правда він поводиться обережно. Ночує завжди вдома. Приносить зарплату, опікується донечками. Зі сторони подивитися, ідеальна сім’я. Ніхто не заглядає в душу. А там лише одне бажання, щоб швидше росли дівчата. Цього літа, коли менша донька вступить в інститут, Михайло візьме свої речі, і піде. Він все вирішив. Надалі залишатися немає сенсу, зранку скаже дружині.
Читайте також Мій стан щастя швидко затьмарився і причиною всього став зять.
Так і зробив. Зібрав речі, сказав дружині, що йде до коханої дівчини. Катерина стояла мовчки. Не сварилася, не плакала, дивилася на нього не мигаючи. Але на нього то не діяло. Він стільки років мріяв про цей день, що в піднесеному настрої збирався. Дітей вдома не було. Вони поїхали вчитися. З грошима допомагатиме, сказав. Оглянувся навкруги, нічого не залишилося. Поспішив вийти. Пішов назустріч новому життю, де його чекає кохана Варвара.
Пройшло декілька місяців. Михайло допомагав дітям фінансово, підтримував зв’язок із ними. Про те, чому пішов від них, не говорили. Одного разу старша дочка сказала, що мама хворіє, лежить в лікарні. Лікарі не можуть встановити діагноз. Неначе все добре, але жінка згасає з кожним днем. Вже перепробували всякі ліки, викликали інших лікарів, тільки знизують плечима. Потрібно везти в столицю на обстеження.
Після цих новин, Михайло втратив спокій. Він не міг не думати про дружину. Як вона там одна. Донечки приїжджають тільки на вихідні. Потрібно провідати. І в той же день пішов у лікарню. Коли побачив Катерину, серце забилося неспокійно. Він неначе проснувся. Побачив, яка тендітна, маленька і така ж рідна, як і раніше. Вона лежала з закритими очима.
– Прости мене, тільки й зміг вимовити чоловік, прости.
Від того дня Михайло не покидав дружину ні на мить. Він піклувався про неї, як про маленьку. Годував із ложечки, щоб їла потрошку. Завдяки його зусиллям, Катерина почала одужувати. Через місяць вони приїхали з лікарні додому. Як добре в рідному, затишному будинку, весь час думав Михайло.