Оксанине життя було схоже на казку. У неї було 3 чудових донечки та чоловік який про них дбав
Але в один день все помінялося. Її коханий та надійний Сашко просто пішов до іншої, забувши і про неї, і про своїх дітей. Чоловіка абсолютно не хвилювало, що у дружини нема ні власних фінансових заощаджень, ні навіть навиків, щоб їх заробити. Адже за весь час подружнього життя він був категорично проти, аби його дружина працювала.
Тож Оксана залишилася одна у величезній комфортабельній квартирі (благовірний вирішив, що це достойний відкуп за зраду), за яку не мала чим платити та з трійкою дітей, яких не мала за що прогодувати.
Доводилося заново вчитися жити. Спочатку Оксана підробляла прибиральницею, аби хоч якось зводити кінці з кінцями. Потім, завдяки знайомій, влаштувалася на завод. Робота була важкою та займала багато часу, але приносила незначний дохід. Дітей майже не бачила. Старша донька заміняла маму для молодших.
Життя здавалося суцільною чорною смугою, кінця-краю якої не було видно, але жінка, «зціпивши зуби», вперто йшла вперед. Підтримували діти, які ні словом не обмовилися, що їм не подобається ця давно немодна спідничка, чи що вони уже давно не куштували цукерок.
Згодом сусідка запропонувала відкрити разом власну справу. По черзі їздити до Варшави на закупи та продавати привезений товар на місцевому ринку. Це було страшно й ризиковано, але так хотілося забезпечити своїм дітям достойне життя. Тож погодилася…
Але і цей шлях виявився нелегким, були і злети, і падіння. Траплялося, що сім’я перебивалася напівгнилою картоплею і зачерствілим хлібом.
Та з часом бізнес почав процвітати. Оксана відкрила брендовий магазин одягу, придбала авто. Дітей влаштувала до престижної приватної школи. Зустріла нове кохання. А от батько її дівчаток так і не об’явився, викресливши жирною лінією разом з колишньою дружиною і своїх доньок.
Пройшли роки… Виросли діти… І сивина посріблила їй скроні. Оксана йшла алеєю парку, поринувши у сумні спогади. У цей день, майже тридцять років тому, вона навчилася жити одна і не боятися самотності. Навчилася вперто йти вперед, навіть, якщо тебе постійно збивають з ніг. Вона змогла, зуміла… У душі бринів ще незабутий біль, хотілося, щоб той, хто їх покинув, таки пожалкував про своє рішення. Вона так часто уявляла їхню зустріч, обдумувала слова, які йому скаже.
Враз хтось грубо схватив її за руку, вирвавши з обіймів роздумів.
– Подайте копієчку! Не проходьте мимо.
Від жебрака неприємно пахло алкоголем та дешевими цигарками. Брудний та обдертий він благально простягав вільну руку, яка нещадно тряслася. Щось було смутно знайоме у цьому спитому, старому обличчі. Щось, що віддавало болем і розчаруванням.
Вона здивовано відсахнулася.
– Та чого ви, жіночко, я ж не прокажений!, – пробубнів ображено. – Дайте на бутилочку. А? «Труби горять».
Він явно її не впізнавав. Від колишнього імпозантного чоловіка нічого не залишилося. Вона протягла тремтячу руку із затиснутими грішми.
«Прощай! – майнуло в голові. – Ти зробив мені три найкращі подарунки і підніс важливий урок для всіх нас – ніколи не покладатися на когось, окрім самого себе. Я тебі простила! Іди з Богом».
Вона розвернулася і пішла, допоки її минуле розгортало купюри на свій шматочок щастя.
Читайте також Знайдена донечка.Кожного дня він поспішає додому до свого рудоволосого дива, доньки, подарованої небесами.