Двічі на тиждень я ходжу до супермаркету за продуктами. Зазвичай, це або АТБ або Сільпо. Минулі два рази біля одного із цих супермаркетів мій погляд зупинився на старенькій жінці, яка мовчки стояла, проте у ті дні падав досить сильний дощ і з своїми пакетами швидко попрямувала до свого автомобіля.
А от сьогодні погода така чудова, справді весняна. Сонечко пригріває, трава зеленіє, а легенький вітерець ніжно пестить волосся перехожих. Навіть пташки співають своє веселої пісні. Одним словом аж хочеться жити. Настрій буяє.
Сьогодні я знову поїхала за продуктами до того ж магазину, до якого прямувала минулі два рази. І знову ж побачила ту жінку. Якась невідома сила змусила мене спостерігати за нею кілька хвилин. Скажу чесно, вона зовсім не була схожа на бездомну чи на людину, яка зловживає спиртними напоями. Навпаки, вона скромно і тихо стояла на розі супермаркету, у руках тримала зім’ятого та брудного паперового стаканчика. На вигляд вона була охайною і чистою, хоча й одягнута у старий одяг.
Іноді люди голосять на повні груди, щоб їм допомогли і простягнули купюру чи копійку, але не ця бабуся. Вона просто стояла, зігнувши спину і мовчала.
Читайте також Бог не просто дає нам роботу, адже потім він віддячить тобі за це.
Коли я підійшла до неї ближче то помітила, що її очі сповнені сліз, а рухи і погляд видавав, що вона це робить не із своєї волі і їй дещо соромно.
Я підійшла до неї запитала чи у неї щось трапилося, чи потрібна їй допомога. Вона чемно відповіла, що ні. Я запитала чи я можу якимось чином їй допомогти, знову. Бабуся подякувала і знову відмовилася.
Пізніше вона сказала, що не вміє просити про допомогу, тому от так мовчки стоїть. Пенсія дуже маленька, рідних у неї нема. Всі гроші йдуть на оплату комунальних послуг, при тому, що в неї вдома дуже холодно. От бідолашна і стоїть біля магазину, щоб придбати собі якусь хлібину на кілька днів.
Мені стало її дуже вже шкода. Я витягнула з гаманця новесеньку купюру, розміром двісті гривень і подала бабусі. Старенька відмовилася і сказала, що такі гроші не візьме.
Тоді я попросила її зачекати на мене. Я швидко пішла до супермаркету, купила два пакети різних харчів. Старалася брати смаколики, такі, яких ця бабуся мабуть ніколи і не куштувала.
Я вийшла з магазину, старенька була на тому ж місці.
Я підійшла до неї і запропонувала підвезти її додому і сказала, що я купила їй хлібину. Вона знову ж відмовилася. Тоді ми домовилися пройтися пішки. Всю дорогу ми розмовляли. Біля її дверей я простягнула їй ці два пакети і купюру в тисячу гривень.
Жінка відмовлялася, не хотіла брати і плакала. Але я її запевнила, що роблю це від щирого серця. Адже вона могла б бути моєю бабусею.
Старенька мені красно подякувала і запросила попити малинового чаю з сушками (це засушені бублики). Я відмовилася і пообіцяла, що обов’язково навідаюся до неї вгості через кілька тижнів.
Прошу вас, люди, — будьте добрішими, яка б не була погода, настрій чи життєва ситуація. Звертайте увагу на бабусь, які потребують допомоги і обов’язково допомагайте їм. Адже ми не знаємо, що буде з нами на схилі літ. Добро завжди повертається сторицею.