Я любила свого сина і завжди намагалася допомагати йому у всіх життєвих ситуаціях. Відразу після його одруження з Іриною, вони мали маленьку принцесу Софію.
Іра була хорошою дівчиною, ми гарно порозумілися і швидко знайшли спільну мову. Якою ж була моя радість, коли у мене з’явилася перша внучка. Хотілося весь свій час присвятити їй. Подружжя завжди довіряло мені, бо більше родини зі сторони Ірини в цьому місті не було.
Спочатку я інколи приходила до них, аби поняньчити маленьку. З появою другої дитини, я почала приходити майже кожного дня. А коли появився Вова, то вже й жити там почала. Мені навіть довелося піти на пенсію, аби розвантажити свій графік.
Одного разу сусідка, побачивши мене, сахнулася зі страху. Складалося враження, що я не спала ніколи в цьому житті. Сама вона віднедавна живе у сусідньому місті, де пропонує людям квартири в оренду. Тож запропонувала і мені ізолюватися від проблем і пожити трохи в одній з тих домівок.
Читайте також Чоловік підійшов до дівчини, подарував квіти, і вийшов із магазину.
Звичайно, я не думаючи відмовила їй. Як я можу залишити дітей самих? Як вони самі справляться?
Через місяць син приніс ще одну звістку – Ірина чекає ще дитину. Уже четверта дитина. Сил моїх не було. Я розізлилася на всіх і все. Поспіхом, на емоціях збираю речі і вже через кілька годин я у маленькому місті, де все нове і незнайоме мені.
Скільки ж років я все тягнула на собі. Пора їм самим брати відповідальність і відчути життя на смак сповна. Батьки Іри дзвонили до мене і намагалися докоряти, що так негарно робити. Але що мені можуть говорити люди, які бачать онуків і дітей лише на свята?!
Я радію, що проявила характер і змогла вирватися з цих тенет заради власного щастя. В школі, близько мого дому, потрібен був бібліотекар, тож я вирішила піти працювати чисто заради задоволення. Весь час сидіти вдома – теж не вихід, можна збожеволіти.
Дітей я часто відвідую, привожу гостинці, але на відстані наша любов легша. Власну квартиру здаю в оренду студентам і половину грошей віддаю синові з невісткою.