Марта була веселою та доброю дівчиною. Завжди старалася усім допомогти: то в село до бубусі поїде, квітник посапає, то до брата з племінниками поняньчитися, то на роботі усіх підміняє. За всіма клопотами Марта і не помітила, що вже скоро трицятка, а особистого життя взагалі немає. Усі її подружки заміж вийшли, граються з діточками, а вона ще досі у дівках.
Подружка підбивала Марту, щоб вона зареєструвалася на сайті знайомтств.
– Он, наша Катя так собі хлопця знайшла. А ти чим, гірша?
Прийшоши з роботи додому, Марта зразу сіла за комп’ютер. Та стала думати, як їй анкету заповнити, яку фотографію поставити. Марті хотілося показати найкращу фотографію, адже розуміла, що їй уже не 20.
Цілий вечір Марта просиділа за комп’ютером. Чекала, хто їй відпише. Але так і ніхто з чоловіків не зацікавився її анкетою. Наступного дня, Марта йшла на роботу без настрою.
– У тебе щось сталося? – запитували співробітники Марту. – Чи не з тієї ноги встала?
Вона щось буркнула у відповідь і більше до вечора не промовила ані словечка. Думала тільки про те, як прийде додому і видалить свою анкету з сайту знайомст, аби хтось зі знайомих на її фото не натрапив.
Відкривши свою сторінку на сайті знайомств, Марта була приємно здивована: до неї пийшло повідомлення одразу від 2 чоловіків. Спочатку не хотіла навіть читати ті повідомлення, але потім цікавість взяла гору. Вона хотіла побачити, що то за хлопці їй написали.
Одного хлопця звали Павло. У анкті вказа, що йому 39, викладає англійську, одружений не був. А також вкзав, що любить писати вірші та гуляти вечірнім містом. Інший, Андрій, лиш зазначив, що йому 35 і мріє знайти своє кохання. Його фотографія заіавила Марту, але чомусь вона відписала Павлові, який був красномовніший, а другий лист проігнорувала.
Їхні переписки були довгими та інтересними. Марті подобалось спілкуватися з новим знайомим, адже він робив їй багато компліментів, був привітний та романтичний.
– Давай, обміняємося телефонами? – запропонувала Марта.
І вже за декілька хвилин розмови з незнайомцем, Марта розчарувалася, адже його писклявий голос звучав ну геть не романтично. “Але це не саме головне”, – подумала вона. І з нетерпінням чекала зустрічі з Павлом.
Читайте також: Сирна шарлотка з яблуками – щастя багато небуває
Через два місяці вони таки зустрілися:– Зустрінеш мене на вокзалі? Я завтра приїду – запитав Павло.
У нього був стривожений голос, і я швидко випалила: “Так, зустріну”, аби не передумав.
Приїхав Павло, але правда, без великого букета квітів, як вона собі уявляла. Зате привіз багато делікатесів: і рибу червону, і ікру, і московську ковбасу, ще й бутилочку коньячку взяв. Мені дуже хотілося пригорнутися до чоловіка, обійняти його. Вони сиділи довго, розмовляли.
Вечір догорав. Марта довго не думала, і постелила гостю біля себе. Одягнула новеньку білизну, причепурилася. Вже уявляла, як кавалер ніжно поцілує її і пригорне до себе. Та коли зайшла у кімнату, Побачила Павла, який уже спав. Навіть не прикрився – носом впершись у подушку, розлігся на пів ліжка у своїх з виду геть старих дирявих трусах.
Марта почала сміятися. Ну, такого хлопця у неї ще точно не було.
Зранку Павло проснувся і став похапцем збиратися в дорогу.
– А можна я той коняк заберу? Ми ж вчора його не допили, – попросив.
Марта відкрила його сумку та поставила недопиту бутилку коняка і канапки, які залишилися. Усе забрав. Тільки хлопець покинувбудинок, вона знову голосно зайшлася сміхом.
А заміж вона все таки вийшла за Андрія, чию анкету спершу проігнорувала. Живуть щасливо та виховують синочка.