– Я не можу жити без твоєї посмішки.
– Я все життя цілуватиму твої солодкі вуста.
– Я носитиму тебе на руках.
І ще дуже багато прекрасного чула Софія від коханого. Прокинувшись від гарного сну, подумала: “Потрібно братися до роботи!”. Через декілька днів в неї з Богданом весілля. Робота кипіла в руках, а гарний настрій не покидав протягом дня. Як вона скучила за обіймами коханого.
Дні перед його приїздом так довго тягнулися. А ввечері перед весіллям від Богдана прийшла есемеска. Дуже зраділа, та як тільки її прочитала, не могла зрозуміти і повірити.
Він писав:
– “Я тебе не кохаю. Нашого весілля не буде”.
– “Це ж якась помилка”- думала Софія. Вони призначили дату весілля, запросили гостей, замовили ресторан, а тут, як грім з ясного неба, така новина. Декілька разів брала в руки мобільний телефон, пробувала додзвонитись, та він не брав слухавки. Більше не дзвонив, хоч вона чекала.
Софія з Богданом народилися в одному селі. Ще з шкільних років покохали одне одного. Батьки Богдана працювали в Канаді і запросили сина приїхати до них. Хлопця вабили великі гроші. Вирішив сказати дівчині про свій від’їзд. “Софіє, я поїду працювати в Канаду, зароблю грошей і ми з тобою таке весілля відгуляємо, що нам будуть заздрити».
Чи то хлопець боявся її втратити, чи пожалів, а відтак запропонував:
– “Давай розпишемось, а я через рік приїду, відгуляємо весілля і ти поїдеш зі мною”. Вони узаконили свої стосунки, і Богдан сказав:
– “Ти тепер моя дружина і нікуди від мене не дінешся”.
Читайте також: У чому ж заключається секрет у стосунках хлопця і дівчини?
Софії не хотілося відпускати Богдана, але вона й сама мріяла поїхати в Канаду.
Попереду був довгий рік чекання. Свята без коханого, довгі зимові вечори. Вона не жалкувала, що вийшла заміж. Богдан часто присилав есемески, а в них постійно писав ніжні слова. Потім він прислав гроші і Софія купила гарну весільну сукню.
Есемеска від Богдана зруйнувала всі її плани і мрії. Написав, що не кохає, подає на розлучення без ніяких пояснень.
Вона знала, коли приїде Богдан, і вирішила їхати в Київ, щоб його зустріти.
Хотіла якнайшвидше дізнатися правду, якою б вона не була. Чекала літака і думала. Він, як тільки її побачить, згадає, як їм було добре вдвох.
Нарешті повідомили, що прибуває літак. Серце калатало в грудях. Вона не знала, що казати. Літак приземлився. Богдан побачив Софію. Та глянув так, наче вони незнайомі. Він навіть не підійшов до неї. Софія покликала: “Богдане, я тут”. Він не оглянувся, і швиденько пішов до таксі.
Тепер Софія зрозуміла, що розвіялось її кохання і вона йому не потрібна. Вона заплакала. Люди дивились на неї, та ніхто не заспокоював, ніби знали, що нічим їй не допоможуть.
– Чому так сталося зі мною ?
– Чим я завинила перед ним? Забув, як запрошував на побачення, як клявся в коханні. Рік була його дружиною. Чому ж заміж покликав? Як тепер пережити зраду, людські пересуди?”.
Не хотілося нікого бачити. Думала, що віднесе йому весільну сукню, та він в село не приїхав. Поїхав на море, а тоді знову повернеться в Канаду. Вона ще його дружина, та що з того. Було боляче через те, що Софія не знала, чому вони розійшлися. Може, знайшов іншу? За собою вини вона не відчувала.
Можливо, з часом Богдан розповість, чому так сталося. Та й Софія ще знайде свою долю. А зараз їй так боляче, і ніякі ліки від її душевного болю не допоможуть