А коли появився синочок, то взагалі почалося: одягни його, в це, а не в то, нагодуй його так, а не так, положи так, одяг приносила, який вона знала, що я точно на дитину не одягну, могла, щоб я не бачила, нагодувати або напоїти чимось.

Коли ми тільки одружилися, то так вийшло, що жили в моїх батьків кілька місяців. За цей час я свою свекруху бачила від сили разів 3.

Хтось би радів, а от мені якось образливо було, не так за себе, як за чоловіка. Хоча живе вона у селі, та до нас км. 12, і працювала майже біля нашого будинку, і сестра її у сусідньому будинку, до якої вона мало не щодень їздила.

Читайте такожТак не завжди мене влаштовують наші відносини, адже він одружений, у них з дружиною двоє дітей-підлітків.

Коли ми переїхали, то стала появлятися частіше, але дуже хотіла мене “розуму вчити”, ставила в приклад свою сестру, яка за її словами була прям ідеалом у всьому. Могла прийти на мою кухню і перескладати посуд під себе, зварити суп, який любить її син.

А коли появився синочок, то взагалі почалося: одягни його, в це, а не в то, нагодуй його так, а не так, положи так, одяг приносила, який вона знала, що я точно на дитину не одягну, могла, щоб я не бачила, нагодувати або напоїти чимось.

Вона ж усе знає! Вона ж стільки племінників виняньчила! А хто я? Я – молода недосвідчена мамочка, яка НЕ знає, що для її дитини краще. Словом, думаю, мене багато хто зрозуміє. От тоді і почався переворот!

Сама я дуже терпляча людина і не завжди в очі кажу те, що думаю, особливо негативне. Якось стараюся все перетравити і заспокоїтися. Отак я ці вказівки кожного дня терпіла протягом 6 місяців. Частенько плакалася чоловікові, він то трохи мене розумів, то казав, шо я перебільшую, то знову жалів. Аж поки… синочок мій дуже не любив, як я чистила йому носик і завжди плакав (мабуть, як і всі діти) і була якраз свекруха.

Прийшла в кімнату, розкричалася на мене, що це я за така мама, забрала нагло ватну паличку з рук, і тут мене понесло. Мені потім аж самій за себе було соромно, але це, мабуть, був крик душі. Я говорила все, що не могла сказати до того. Ми обидві були здивовані: вона від того, що я на неї кричала, а я від того, шо кричу.

Але після того мою свекруху як підмінили. Ніколи не пхається до мене, не вказує,що і як робити, вже нарешті не ставить в приклад свою сестру, завжди залишається з дитиною, як попрошу (фактично безвідмовна), навіть як щось з чоловіком посваримося, мене завжди підтримує. Ніколи не каже “Ти така, ти сяка – а от мій синочок хороший”.

При будь-якій нагоді може допомогти. Словом, дівчатка, не знаю, що це було таке до того, але зараз на свою свекруху скаржитись гріх.
Не можу сказа, що я її там прям люблю дуже, але те, що тепло і з повагою до неї відношуся – це точно. Хоча, мамою не називаю. Не можу.