Перейти до вмісту

Але як тільки ми одружились він відкрив мені свою істинну сутність – найсправжнісінький мамусин синочок.

Мені вже тридцять років і я прожила достатньо, щоб в мене сформувались певні погляди на життя і уявлення про цей світ. Тому думаю, що можу жити так, як вважаю за потрібне. Що в принципі і роблю. Точніше робила до тих пір, поки не вийшла заміж зя.

Коли ми ще зустрічались він здавався самостійним та самодостатнім чоловіком. Але як тільки ми одружились він відкрив мені свою істинну сутність – найсправжнісінький мамусин синочок. Ні своєї думки, ні права голосу мій чоловік виявляється немає. Щоб це не було, яке б рішення: від найдрібнішого до найважчого – він одразу бере телефон та телефонує своїй мамці та питає, що і як робити.

Читайте також Свого Юру вона любила понад усе на світі.

Потім вийшло так, що ми вирішили жити в його квартирі, незважаючи на те, що в мене є власна. І краще б ми переїхали все таки до мене. В квартирі Віталія дуже старий радянський ремонт, де-не-де обідрані шпалери, посуд металевий старий, теж радянський, так ще й деякий протікає через тріщини та ржавчину; старі обшарпані меблі.

Я в такому приміщені не готова була жити, тому запропонувала чоловіку зробити ремонт. І тут він різко набрав свекруху і розповів про мою ідею.

Тут почалась істерика від свекрухи. Мовляв в квартирі все добре і що ремонти я можу робити лише в себе дома, а їхню квартиру чіпати права не маю. Жах просто! Тобто весь цей жах це «все добре»?! Як так взагалі жити можна?

Згодом свекруха запросила нас до себе в гості. Варто казати, що їхня квартира точно така ж ? Проте, в свекрів цілих дві кімнати заставлені сервантами з посудом, який вони ніколи не використовують. Навіть на стіл для гостей вони поклали то металевий старий посуд, правда без тріщин, і те добре. Ніяк інше як тільки жадністю я це не можу назвати.

Віталій казав, що посуд в серванті стояв вже тоді, відколи він себе пам’ятає і вони його справді ніколи не використовували. Він просто красиво стояв в серванті. Я сказала свекрусі, що хочу поміняти посуд, бо з того що є у Віталія неможливо їсти, бо ж протікає. Вона радісно пообіцяла, що дасть нам «хорошого» посуду. Я ж зраділа, бо навіть якщо не новий і хороший, то хоча б без тріщин.

 

Правда свекруха сказала, що дасть посуд трохи пізніше, бо треба його перебрати. І це пізніше настало… аж через сім місяців!!! Я не витримала, взяла частину зарплати та купила декілька комплектів посуду. Віталій дуже зрадів новому посуду. Ще б не радів, сам би він ніколи його не придбав. І знову ж таки чоловік одразу зателефонував своїй мамці та розповів про мій вчинок.

Який ж скандал вона закатала. Втричі гірший ніж той, що був через пропозицію ремонту. Ми сильно пересварились. Після цього свекруха висіла  на вухах з розповідями, яка я погана господиня, бо нікого не слухаю і роблю як вважаю за потрібне. Я не витримала і подала на розлучення. Не бачу сенсу жити з людиною, яка не має власної думки і не може зробити щось без допомоги своєї дорогої.