Але за 12 років, я так і не змогла його покохати. Є симпатія та привичка, ставлюсь до нього з повагою та розумінням, але кохання немає.

Я вийшла заміж 12 років тому.

Я завжди дивилася на свої стосунки не закоханими очима. Вийшла заміж коли мені виповнилося 32 роки. Мій чоловік, молодший від мене на декілька років.

Він не був красивим чоловіком. За 12 років подружнього життя, я так і не змогла його полюбити, не відчувала до нього майже нічого.

На той час, я адекватно розуміла, що вже не дуже молода, і пропозиції вийти заміж може й не бути, тому я обрала його, бо знала, що він буде мені вірний. Чоловік був працьовитий, в майбутньому міг добре забезпечити нашу сім’ю.

Я з холодним розумом дивилася на своє життя і розуміла, що не можу самотужки вилізти з того життя, яке тоді мала. Жила я від зарплати до зарплати.

Читайте також А вона сміється мені в обличчя, говорить: “Не бійтеся, Олено Артемівно, нікуди Вадим від мене не піде, кому він потрібен з маленькою зарплатою?”.

Я виросла на селі. Мої батьки важко працювали на колгоспі, заробляли мізерні копійки, і хоч я була єдиною донькою, але на життя нам зовсім не вистачало. Коли я закінчила школу, то переїхала жити в місто, але без вищої освіти, не могла знайти високооплачувану роботу.

Ще одна причина, чому я погодилася вийти заміж за свого чоловіка – це його ставлення до мене. Я відчувала, як він мене сильно кохає, цінує та дбає!

Але за 12 років, я так і не змогла його покохати. Є симпатія та привичка, ставлюсь до нього з повагою та розумінням, але кохання немає. Ми виховуємо двох чудових діточок!

Багато моїх подруг акуратно натякали мені, що люблячий чоловік — це завжди добре, але не погано б було мати когось на стороні, для душі. Я вважаю, що це підло та низько. Такі стосунки, які у мене є, не можна промінювати на якусь «інтрижку». Мій чоловік зробив для мене дуже багато, я буду вдячна йому все своє життя. Не дивлячись ні на що, він віддав мені всього себе і завжди намагається зробити мене щасливою!