Артем завжди сopoмився своєї матері.

Артем не розумів, чому саме йому дісталась така мама, з як0ї вcі cмiялись. Він не з малечку розумів, що з мамою щось не так. Почав Артем сор0митись матeрі, коли пішов в садочок та почав спілкуватись з дітьми. Діти ж почали сміятись з його мaтeрі. В школі було те саме. Одного разу зі зл0сті, яку хлопець набрався, через насмішки однокласників 3акpичав на матір, мовляв «Та краще бути сиротою, а ніж сином ТАКОЇ матері!».

Матір ж у відповідь нічого не сказала, а просто сумно посміхнулась. Вона навіть ніби то погоджувалась з сином.

Тоді юний Артем вирішив, що як тільки він закінчить школу – то одразу переїде в інше місто. Та бажано подальше та на довше. Так хлопець і зробив. Як тільки забрав атестат – одразу вступив до ВУЗу в іншому місті. Там ж після закінчення університету Артем почав шукати роботу. І знайшов роботу ще дальше від матері.

Вже там, в далечині від рідної матері, яка горбатилась на двох роботах, щоб в Артема було більш менш хороше дитинство. Так вона була не такою красивою, як мами друзів та знайомих Артема, але вона безмежно любила його і старалась зробити все для нього.

Читайте також Звісно, вони досі тримають образу на мене.

Там ж де і роботу Артем знайшов і сім’ю. Через рік після одруження в чоловіка з дружиною появились близнюки. Пройшло з цього часу дуже багато часу, але Артем за стільки років говорив з матір’ю всього декілька разів. І те не зі своєї ініціативи. Матір дзвонила сама, бо сумувала за сином, а він намагався як найшвидше завершити розмову. Слід сказати, що внуків старенька ніколи й не бачила.

Одного разу мати приїхала до Артема в гості. Сказати, що він був не радий приїзду неньки – це нічого не сказати. Діти та дружина завжди знали, що в Артема десь є старенька мати, але ніколи її не бачили, та й сам чоловік не охоче про неї розповідав. Діти, коли побачили кульгаву бабусю мимоволі засміялись, але цього було достатньо, щоб Артем зірвався та наговорив матері всякого не потрібного. Матір ж у відповідь сказала:

-Синку… Вибач… що приїхала не попередивши, але відчуваю я, що не довго мені залишилось. А перед відходом в світ інший хотілось би побачити тебе та невістоньку. Та й внуків вперше і мабуть в останнє. – сумно посміхнулась старенька.

Від цих слів матері Артему аж мороз по шкірі пробіг. Але навіть в цей момент він не дав емоціям взяти верх. Чоловік дозволив матері переночувати в нього, а наступного дня відвіз стареньку на вокзал, купив квиток та посадив на потяг.

Пройшло два місяці і Артему повідомила сусідка матері, що неньки чоловіка більше немає з нами.

Хоча сусіди просили дозволу розповісти Артему про стан матері, але вона заборонила це робити, мовляв не потрібні дітям клопоти про немічну стару. Та додала, щоб сину розповіли це вже після її смерті, як сусідка і зробила.

Артем приїхав до рідного міста. Зустрівся з сусідкою та вона показала йому могилу матері. Прийшли, постояли, помолились та пішли назад. По дорозі Артема накрили почуття. Але далеко не скорбота за матір’ю та туга. А жалість до самого себе. Чоловік в голос сказав:

-Чому саме в мене була така мама, а в інших батьки були просто задивитись можна? – злився Артем.

Почувши таке сусідка скоса та з певною зневагою та осудом подивилась на Артема та все ж почала розказувати історію, яка сталась з ним та його тепер вже покійною матір’ю коли Артему було два рочки.

Коли Артем з матір’ю повертались з прогулянки додому, один з водіїв машин, що мчали по дорозі не впорався з керуванням машини та вилетів на тротуар. Автомобіль нісся прямо на маленького Артема, але матір встигла відтягнути маленького в бік, але тим самим потрапила під удар. Після цього її забрали до реанімації і ще п’ять днів жінка пролежала в комі. Вона одужала, але як наслідок – стала інвалідом на все життя та кульгала.

Ця розповідь перевернула світ Артема догори дригом. Він зрозумів все. Зрозумів наскільки дурним був. Скільки разів ображав матір. Втратив стільки часу не спілкуючись з нею. А тепер нічого не повернути. Якби матір одразу розповіла йому, що сталось та чому вона кульгає, то можливо б він не відносився так до неньки. Та й якби не діти в садочку та школі, то злості на матір теж не було б.