Батьки образилися на нас. Мовляв, вони ж нам допомагали. Тому мають право сюди заходити.

Коли ми одружилися, то придбали з чоловіком собі квартиру. Спочатку все було добре. Місця нам вистачало. Зранку вставали, бігли на роботу, ввечері, втомлені, поверталися і кожен мав власний куточок, облаштований комп’ютером. На вихідні мандрували в різні цікаві місця, часом з друзями, часом – самі. У нашій квартирі, як у гніздечку, було завжди тепло і затишно.

Згодом у нас появився  син. І наше гніздечко стало тісним. У мого чоловіка золоті руки. За що б не взявся, все доведе до ладу. Вирішили звести власний будинок.

Купили ділянку зі старенькою хатиною, в якій можна тимчасово жити, і робота закипіла. Однак наших заощаджень вистачило на зведення стін. Далі робота стихла – не було грошей. Перекриття потребувало великої суми.

 

Читайте також Він взяв слухавку швидко, вислухавши мене, відповів, що ніхто образи вже давно ні на кого не тримає і скоро приїдуть.

 

Допомогу запропонувала свекруха. Вона продала свій батьківський будинок і половину суми подарувала нам. Так ми перекрили будинок. Звісно, що роботи ще було не початий край. Але ми розуміли, що так швидко будинок не збудуєш, коли нема звідки. Зарплати не ті, щоб швидко зреалізувати все заплановане.

Саме тоді трохи допомогли мої батьки – віддали власні заощадження.

І з того моменту почалися непорозуміння. Чомусь батьки вирішили, що наш будинок – це їхня приватна власність. І ледь не щодня до нас почали приходити відвідувачі. Просто так, щоб оглянути будівлю.

Спочатку я на це не реагувала. Але поступово присутність чужих людей на моєму подвір’ї почала дратувати. Особливо, коли ще й треба було таким «гостям» готувати чай.

Я зробила батькам зауваження. Але вони пропустили його мимо вух. Тоді я вирішила діяти радикально. Купила замок на ворота і зачинила їх на ключ.

З того часу відвідування нашого будинку призупинилося. Однак батьки образилися на нас. Мовляв, вони ж нам допомагали. Тому мають право сюди заходити.

-Нас провідувати – так. А от водити до мене гостей – не треба. Я надаю перевагу затишку і спокою, – відповіла трохи різко.

Це поставило крапку в цьому питанні. Батьки якийсь час ображалися на нас. Але згодом все минулося і почали до нас заходити в гості. Правда – вже самі!