Історії

Через халатне відношення лікарів, я втратила єдиного і такого довгоочікуваного сина.

Мій син навчався, в той час, в 9-му класі. Він завжди був спокійною дитиною. Гарно вчився, ніколи немала з ним жодних проблем. Вчителі лише хвалили за успішність та поведінку, нічого не передбачувало біди.

Серед своїх однолітків мій Юра був нижчий ростом, худенький. Він займався плаванням, мріяв, що стане відомим спортсменом.

Та життя розпорядилося інакше…

Читайте також: З Дімою довелося порвати, але все ж іноді ми потайки списуємося. Якщо чесно, я дуже за ним сумую, але боюся втратити чоловіка

В цей день, він як завжди, зібрався в школу, в гарному настрої. Та на одній із перерв, у нього з хлопцем з іншого класу стався конфлікт, він, як потім виявилось, часто чіплявся до мого сина. Все б нічого, та “добрі друзі” порадили не залишати все як є, і довести супернику, що може за себе постояти. В цей момент ніхто не бачив елементарного, адже суперник мого Юри, був не рівня йому. Він професійно займався боксом, та й вагова категорія зіграла свою роль.

Сталася бійка, той бив щосили по голові, по скроні. Додому мій Юра прийшов сам, я мало не знепритомніла від побаченого.

В цю ж хвилину я викликала швидку допомогу. В лікарні нам зробили знімок голови. Лікар, оглянувши його сказав: “Нема чого хвилюватися, все добре”. Юру залишили в лікарні, а мені сказали їхати додому. А вже зранку мені подзвонили і сказали, що мого Юрчика більше немає. Виявляється, лікарі не помітили тріщину на знімку. Ось так, через халатне відношення, я втратила єдиного і такого довгоочікуваного сина.

Свою біль я не можу передати словами. Сльози не зупиняються, жити не хочеться, звинувачую себе, що не вберегла, що не врятувала.

Була в церкві, говорила зі священиком, не допомагає. Перечитала все, що можна, як люди справляються, як живуть далі, не дивлячись ні на що. Не виходить, всі думки тільки про мого Юрчика…