Чоловік мені ні разу не зателефонував. Напевне, й не помітив, що мене немає вдома

Сьогодні, як завжди за останні три роки, я знову вечеряю сама. Андрій на діловій зустрічі, й наша річниця, п’ятнадцять років шлюбу, для нього нічого не значить. А скільки було обіцянок й розмов про романтичний вечір. Напевно, знаючи цю людину так добре, не варто було вірити в його слова.

Я вже збиралась йти додому, дістала гаманець, щоб залишити на чай офіціантові, як раптом мене покликали.

-Невже це ти, Кіра? Скільки років минуло, а ти все так само прекрасна…

Коли я підняла очі, то побачила Сергія. Мені аж мову відняло. Ми не бачились після випускного. З самого дитинства дружили, був час, що навіть зустрічались… А потім…А потім він просто поїхав закордон навчатись, й залишив мене одну. Навіть нічого не сказавши на останок. Вже потім, коли я прийшла до нього додому, сказала його мама, що Сергій поїхав навчатись. Літак відлетів вчора.

Читайте також За її словами я погана хазяйка, а як мама то ще гірша.

Ці слова тоді ранили мене глибоко в душу. Я відмовлялась розуміти його вчинок. Напевно, на зло йому, через два місяці я вийшла заміж за його кращого друга. Той мене завжди любив, про це знали всі, навіть сам Сергій. Ось, власне, й все кохання. Проміняв мене на якусь зустріч. Хоч вийшла за нього заміж без кохання, проте була глибока повага. Цього було достатньо, щоб жити разом в тиші та спокої.

Мене накрила гаряча лавина спогадів, коли я глянула на Сергія. Всі вечори біля багаття. Та його глибокий голос. Ніжні поцілунки та зізнання в коханні. Намагаючись не подати вигляду, що згадала хто він такий, перепитала, чи він звертається до мене. “Це ви мені? Пробачте, а ви хто?”. Гордість, злість та образа кипіли тоді в мені.

Невже, після стількох років, що минули безслідно, стількох його обіцянок, він так просто зміг мене знайти в цьому ресторані, та без докорів сумління підійти?! Той посміхнувся та сів за стіл. Почав легку розмову, не чіпаючи наше минуле. Запитав як я, чим зараз живу. Коли запала незручна тиша, він в решті промовив

—Вибач, що я поїхав. Так потрібно було.

Тоді не хотіла розпитувати в чому справа, де він був, та чому мене кинув. Просто відповіла, що тепер це не важливо. Все в минулому. Я вийшла заміж, живу щасливо, та не бідно. Хто знає, що сталось, аби він тоді не поїхав.

“Мати сказала що на навчання, щоб ти пішла від мене. Вона не любила тебе. Твою щирість та дитячу наївність. На відміну від мене…А коли я повернувся, ти вже вийшла заміж.. Того ж дня я полетів назад.”

Мене ніби вдарили чимось важким. Не знала що сказати. Сергій теж сидів мовчки. Через одну людину наше життя не склалось так, як ми планували…. Я запропонувала вийти на свіже повітря. Поруч була набережна, йшли вздовж неї. Ми довго розмовляли. Сергій так й не одружився. Живе сам, має невеличкий магазин з будівельними матеріалами.

Він розповів, як довго намагався змиритись, з тим, що я вийшла за його друга. Він декілька разів приїздив на батьківщину, щоб поговорити зі мною, приходив до мого будинку, довго стояв під ним, та їхав назад. Матір вибачити за вчинок так й не зміг. Сьогодні він знайшов мене випадково, не зміг пройти повз.

Ми гуляли до самого ранку. Розмовляли про дрібнички, жартували. Було так легко. Я знову відчула ту легкість юності. Почуття які все життя жевріли в мені, тепер горіли вогнем. Те саме я бачила й у Сергієві.

Чоловік мені ні разу не зателефонував. Напевне, й не помітив, що мене немає вдома…