Моя свекруха ображається на мене, що син їй не дзвонить Як одружився і з’їхав, так все спілкування у мого чоловіка з його мамою зійшло нанівець. Всі розмови у них відбуваються лише з її ініціативи.
Юрко та Іра одружені три роки, живуть окремо від своїх батьків, працюють, подорожують, зустрічаються з друзями та колегами, зробили в квартирі хороший ремонт, мають свої інтереси та хобі. При всьому при цьому Іра знаходить час зателефонувати своїй мамі постійно – просто так, поговорити. Не кожен день, звичайно, але два-три рази на тиждень обов’язково дзвонить їй сама. Ділиться новинами, розповідає про роботу, про сім’ю, про плани, вислуховує мамині новини. Спілкування у них необтяжливе і взаємно приємне. Розказують новини, сміються.
Відносини у них цілком нормальні, мирні, але дружби особливої немає між жінками. Ніколи не сперечалися і нічого вони не ділили зовсім між собою, просто з самого початку так якось повелося у них. Можливо, ситуація зміниться, коли у Юрка з Ірою будуть діти. Але зараз жінки тримають якусь дистанцію між собою.
Юрко ж, на щирий подив Іра своїй матері не дзвонить сам ніколи. Ну от якось не тягнеться він до неї, чи що. Свекруха завжди дзвонила сама, а тут щось останнім часом перестала.
– Ти з матір’ю давно розмовляв? – якось запитала Іра чоловіка.
– Я? Не пам’ятаю. Можливо, десь пару тижнів тому, коли вона сама мені телефонувала, – відповів якось сухо Юрко. – А може бути, навіть і більше часу пройшло, відколи ми не говорили з нею? Треба подзвонити.
Це «треба зателефонувати» тяглося ще кілька тижнів, а потім з’ясувалося, що свекруха, виявляється, дуже образилася.
Читайте також Мене мучила совість: стосунки з одруженим чоловіком потрібно припиняти!
– Два місяці не дзвоню – і хоч би хтось згадав про мене! – ледь не плаче вона. – Є я десь взагалі, чи ні? Усім все одно! Ніхто і не дізнається, і не пошкодує, якщо щось трапиться.
Свекруха щиро ображена і на сина, що логічно, і на невістку, що в Ірини в голові не вкладається зовсім. Вона тут причому? Чоловікові своєму вона не нянька. Дзвонити свекрусі сама теж великого бажання немає. Зараз же не Восьме березня, і до Нового року ще далеко. Говорити їм особливо нема про що, не погоду ж обговорювати.
І тим не менше свекруха ображається, що її всі забули, а Іра, всупереч всім логічним доводам у себе в голові, відчуває почуття провини.
Тут ще й мама підливає масла в вогонь.
– Ну в якійсь мірі свекруха права! – каже мама Іра. – Вона людина літня, хіба мало що. Візьміть за правило – дзвонити їй раз в кілька днів!
– Я-то тут причому! – знизує плечима Іра. – Нехай Юрко їй дзвонить. Вона ж його мама, а не моя.
– А ти йому нагадуй! Чоловіки про такі речі не пам’ятають! І наполегливішою будь. Це «так, треба б подзвонити». Треба тобі бути трохи рішучішою – нехай бере телефон і набирає номер