Я вже кілька років на пенсії. Треба було внукам допомагати та й лінуватися не хотілося, тому я вирішила пекти пиріжки та продавати їх. У мене був розкладний прилавочок у вигляді стола, декілька контейнерів для гарячого. Торгувала своєю випічкою у парку. Неподалік автобусна зупинка, люди на роботу-з роботи, хтось гуляє по парку — покупців вистачало.
Якось я, як звичайно, вийшла зі своїми пиріжками, розкладаю столик. Раптом чую якісь крики.
— Локі! Локі! До мене!
Кричала дівчина. Я обернулась і побачила, що по доріжці між лавочок мчить щось… . З іклами, зростом мені по пояс, з слиною, що розлітається на всі боки — величезний пес, на вигляд бійцівської породи. А за ним поспішає господиня — мініатюрна, тендітна дівчина на роликах. Мабуть не втримала собаку, адже за твариною по землі волочився повідок. Не встигла я й оком змигнути, як собацюра підлетіла до мене, скочила на прилавок, схопила пиріжок, враз його проковтнула і помчала далі. Господиня теж полетіла за ним.
А я стою, до тями прийти не можу. Десь через пів години до мене підійшла та сама дівчина. Вона дуже вибачалася, заплатила за вкрадений псом пиріжок, виправдовувалась, що не змогла втримати собаку. Звичайно не змогла, там же співвідношення ваги приблизно 2:1 не на користь дівчині.
Читайте також Невідомо що сталося б з дитиною, якби в той день її не побачила Олена.
Мені стало смішно, коли наступного дня все повторилося. Мабуть дівчина з собакою щодня гуляли у цьому парку. Знову вкрадений пиріжок, вибачення господині, лише цього разу Локі приволік дівчину за собою.
Я вже звикла до нахабного собаки, адже це стало повторюватися регулярно, мабуть Локі сподобалися мої пиріжки. Тепер кожен ранок у мене починається так — я чую знайомі крики, беру пиріжок, коли підлітає Локі, даю йому пиріжок, дівчина відразу кладе на стіл гроші і парочка мчить далі.