Далі я впала в істерику, після якой Роман наказав скласти свої речі і звільнити його квартиру.

– Переїжджай до мене. Будемо жити разом. Так буде простіше. Я багато працюю і в мене залишається дуже мало вільного часу для зустрічей з тобою. А так завжди будеш поряд. І тобі так буде краще. Не треба буде платити за житло і витрачатися на продукти. Можеш взагалі займатися лиш хатніми справами. Моєї зарплати вистачить на двох.

Я, звісно, зраділа, почувши це. Оскільки давно чекала від Романа пропозиції з’їхатися. Щоранку прокидатися поруч з коханим! Що може бути кращого?

Адже ми знаємося вже більше трьох років. А стосунки наче застрягли на місці. В мене навіть закралися сумніви щодо серйозності намірів Романа. Тому таємно виношувала мрію стати його дружиною. Може, тепер здійсниться її мрія? Поживуть трохи разом, а там і до узаконення стосунків недалеко.

Правда, в наш час мало хто одружується, не поживши попередньо в цивільному шлюбі.

Я все-таки переїхала до Романа одразу після такої пропозиції. Обоє працювали і щовечора, незважаючи на втому, я намагалася показати власні кулінарні здібності, догодити Роману.

Читайте також Хіба це життя, помикатись по чужим куткам? Звісно, що про яких дітей мова може йти?

Як правило, приходила з роботи на 2 години раніше Романа і відразу починала смажити, парити, запікати, тушити, пекти. Щовечора готувала для коханого вишукану вечерю, а вранці -сніданок.

У вихідні, правда, ми часто їхали до ресторану або замовляли готову їжу додому.

Зазначу, що крім готування, на мої плечі лягла абсолютно вся робота по дому. А Роман дуже любив чистоту, тому я вимушена була тримати ідеальний порядок.

Через деякий час у мене на роботі змінилося начальство, а також режим робочого дня, який продовжили до восьмої вечора. Звісно, з таким графіком я ніяк не встигала приготувати вечерю, тримати хату в ідеальному порядку, а також дуже втомлювалася, бо на відпочинок залишалося мало часу.

Тоді Роман сказав, що його не цікавить її робота. Важливо, щоб був порядок вдома.

Так я стала домогосподаркою. Минуло майже 7 років. Одного разу я поїхала до батьків і повернулася на день раніше запланованого терміну. Увійшла в квартиру і застала в нашому ліжку Романа разом з коханкою.

Далі я впала в істерику, після якой Роман наказав скласти свої речі і звільнити його квартиру. Я намагалася ще щось йому сказати, але він мене й бачити не хотів. Крім того, наголосив, що я його служанка, а не дружина, тому не маю жодного права в його хаті.

Мені нічого не залишилося, як зібрати речі і піти. Куди? Цього я не знала. Перебралася до подруги. Мені вже було 38. Треба життя починати спочатку – шукати роботу, житло, зрештою – нормального чоловіка, для якого я не буду лишень слугою.