Донька закохалася в неука. Батьки не могли з цим змиритися.

Донька закохалася в неука. Батьки не могли з цим змиритися. Вона без п’яти хвилин золота медалістка, а його переводили з класу в клас, щоб пошвидше позбутися. Вони – сім’я сільських інтелігентів, а його родина відома своєю слабкістю до зеленого змія.

Степан і Надія не припускали жодної думки, що місцевий фірман стане їхнім зятем. Як тільки пролунав дверний стукіт, обоє кинулися в сіни, де вже тишком роздягалася щаслива Оленка.

— Де ти гуляла цілу ніч? — суворо спитав Степан, який сам володів лагідним характером.

— Тату, ви все знаєте — відповіла Олена. — Навіщо перепитувати?

Читайте також Коли йшов через парк, побачив знайомі постаті. Світлана йшла під руку з Віктором.

І тут мама почала вчити доньку розуму. Згадала усіх родичів: батьків-учителів, діда-лікаря і тд. Які ж розумні люди, а вона кого собі знайшла. В уяві Надії вже малювалася картина нещасного шлюбу: її донька з невігласом Ігорем.

Сама ж Олена світилася від щастя, їй було байдуже, що говорить в цей момент мати. Вона нічого не чула, а в пам’яті були лише чарівні очі юнака та запах травневої ночі.

Олена закінчила школу з золотою медаллю й вступила в економічний університет. Першу сесію дівчина склала на “відмінно”. Лише наступить п’ятниця, Олена вже збирає речі й мчить до села, адже там коханий.

Що тільки не придумувала дівчина, щоб втекти з дому. То нібито ночувала в подруг, то перелазила через вікно – батьки нічого не могли вдіяти. Натомість, Степан час від часу проводив серйозну розмову з Ігорем, щоб вони припинили стосунки. Ігор, у свою чергу, признавався в коханні до Олени й присягався, що ніколи її не образить.

Цієї неділі до сім’ї Марущаків мав прийти зять, на що батьки оголосили доньці бойкот. Кожний займався звичними справами, лише Олена увесь вечір метушилася на кухні. Ввечері на порозі з’явився Ігор, матір в цей час мила голову, а батько читав книгу. Ніхто й не озвався. А зять квіти й торт приніс.

— Доброго вечора, — привітався хлопець і продовжив: — Ми з Оленкою закохані одне в одного, і я прошу у вас її руки й благословення на шлюб. Якщо ви позволите, я б хотів вас називати мамою і татом, адже своїх батьків не пам’ятаю.

— Я так і думала! — зірвалася з дивана Надія. — А ти маєш кошти, щоб забезпечувати сім’ю? Де ви збираєтесь жити? Ти хоч одну книжку в руках тримав?

Олена втрутилася в цей діалог:

— Якщо ж ви дозволите, то перший час тут поживемо, а якщо ж ні, то в гуртожиток підемо, в місто переїдемо. Я хочу роботу в Тернополі знайти та й в Ігоря “золоті руки”, справимося.

Попри невдоволення батьків, весілля все-таки відбулося й молодята переїхали жити в гуртожиток. Олена працювала бухгалтером на підприємстві, а Ігорю допоміг друг влаштуватися на фірму меблі лагодити.

В село вони приїжджали часто, переважно до батьків Олени, адже Ігорю взагалі не було куди йти. Вдома мати завжди з пляшкою горілки.

Хоча стосунки в сім’ї були досить напруженими, Ігор часто помагав тещі й тестю копати город, по господарству щось зробити. Так трапилося і цього разу.

Посадивши картоплю, сім’я сіла вечеряти. Витягнув Степан пляшку горілки й поставив на стіл. На що Ігор промовив:

— Ви, тату, можете пити з мамою, а ми з дружиною не будемо. Горілка відібрала в мене сім’ю і я присягнувся, що ні краплі за життя не вип’ю. А Оленка теж не п’є…. Ми дитину чекаємо.

Як Надія зі Степаном почали обнімати й цілувати дітей, плакали й сміялися – щастю не було меж.

Повилась дитина й Ігор у всьому помагав дружині: їсти готував, вночі просинався, гуляв. Так тещі стало соромно за свою поведінку, адже в них прекрасний зять, а вона так була проти цього шлюбу.

Сама ж бачить як добре діти зараз живуть. Потім ще двійнята появились, та й Ігор змужнів, на ноги став. Відкрив свою фабрику з виготовлення меблів.

З часом молода сім’я квартиру придбала й ще батьками допомагали.