Галині вже виповнилося 60 років, а почервоніла вона, неначе дівчина, коли на її двір прийшов Петро свататися. Запропонував жити разом. Все ж краще бути двом та доживати спокійно віку.
І як я буду без свого улюбленого городу, господарства, будиночку, — думала Галина.
Проте Петро не відступав, пояснював Галині, що вона точно не пошкодує про свій вчинок. Галина сказала, що подумає, хоче порадитися ще зі своєю дочкою.
Ввечері Галині зателефонувала дочка, і та їй про все розповіла. Жінка дуже переживала, яка ж буде реакція в її доньки.
— Мамо, а чому ти сумніваєшся? — на диво спокійно відреагувала на новину Марина. Ти вже довгий період одна. А Петро — чоловік хороший, відповідальний, допоможе тобі та й буде з ким поговорити. А нашу хату ми просто тоді продамо.
— Навіщо продавати квартиру? Ми ще з ним нічого не вирішили? Може він переїде до мене жити!
Вже через декілька днів Петро навідався до Галини за відповіддю. Розповів, що спілкувався зі своїми дітьми і ті зраділи, що батько на старості років не залишатиметься сам.
— В мене невеличкий будинок, зате новий та просторий, кухня та ванна кімната всередині є. Тобі там точно буде зручніше жити!
Згодом все село почало обговорювати новоспечену пару. Одні поставилися з розумінням, а інші всіляко намагалися засудити літніх людей. Але жили Петро та Галина добре. Його діти були спокійні нарешті батько під наглядом, можна не хвилюватися. Завжди одягав чистий одяг, добре їв. Галина була неймовірною господинею!
І все у них було добре, ось тільки дочка Марина телефонувала кожного дня і просила, щоб мама нарешті продала свою хату. Галина відмовлялася від такої затії. Вона його довго будувала з покійним чоловіком, там для неї все рідне. А дочка далі продовжувала гнути свою лінію. Грошей у них мало, син якраз навчатися в університет пішов, потрібно за щось жити.
Одного дня Галина здалася і поступилася дочці. Прийшла вона з Петром на подвір’я, потім позабирала всі свої килими, вишивки, столові прилади. Довго плакала та сумувала за своєю хатою, але донечці потрібно допомогти.
Петро не стримався, і сказав:
— Галю, якщо тобі так важко з хатою розлучатися, то не продавай її.
— Вже пізно, дочка знайшла покупців і взяла завдаток., — сказала Галина.
Продали хату. Люди в селі почали тепер обговорювати і цю новину. Діти Петра, дізнавшись, що Галина вирішила продати свій будинок, дуже розсердилися. Дочка Марина перестала телефонувати…
Прожили Галина з Петром ще чотири роки. Петро все частіше став себе погано почувати. Одного дня приїхали його діти і сказали, що хочуть забрати батька жити до себе в місто, а Галину нехай забирає її рідна дочка.
— Пані Галино, ви не ображайтеся, але тато поїде з нами. У вас є родичі, ось їдьте жити до них.
Тієї ночі в Галини стався інсульт, паралізувало праву сторону. Петро декілька разів телефонував її дочці, але вона не брала трубку. Всі свої заощадження він витратив на її лікування, навіть в сусідів позичав. А потім Марина перетелефонувала і сказала, що не може зараз піклуватися про свою хвору маму, бо грошей взагалі немає, квартира у них маленька, а син скоро невістку приведе…
Діти Петра не дозволили забрати Галину з лікарні додому. Сказали, що в неї є ще своя сім’я, яка має турбуватися про неї!
Після того, як Петро вийшов з лікарні, присів він на лавочку і думав: «Ех ви, дітки. В дитинстві ми вам завжди потрібні, а коли ми стаємо старі — ви нам. Чомусь не всі це розуміють. не покину Галину, Господь мені допоможе».
Підвівся з лавки і пішов домовлятися з сусідом про те, щоб Галину привіз із лікарні.