Одного разу в нашій будівельній компанії в самий розпал сезону, який триває ціле літо, постала досить серйозна проблема: роботи багато, а робочої сили не вистачало. Тому ми почали набирати людей через оголошення про відкриті вакансії.
Проводились співбесіди, приймались працівники на роботу або ж навпаки – відмовляли кандидатам. І ось одного разу до мене прийшов достатньо цікавий юнак. І саме з ним в мене була най дивніша співбесіда.
-Доброго дня! Я до вас на співбесіду на роботу до вашої компанії! – зайшов молодик перед тим постукавши в двері та зачекавши моєї відповіді.
-Доброго дня, звісно, сідайте, розповідайте. – відповів я.
-Мені потрібна робота, а у вас ось набір працівників відбувається, тому і прийшов.
-Добре, ну а що в тебе по досвіду? Вміннях? Освіті?
-Я лише закінчив школу, восени вступатиму в будівельне. Зараз ні досвіду ні вмінь не маю, тому мені дуже потрібно набратись досвіду у вас.
-Ну, послухай, в бригаду тебе точно не візьмуть, ні один бригадир не захоче. Ти ходив у відділ кадрів? Можливо в них є для тебе який варіант.
-Я від них до вас і прийшов, сюди направили.
-Зрозуміло. Ну дивись, в тебе немає освіти, немає досвіду та вмінь. Давай ти все ж таки відучишся, а там вже подивимось, брати тебе в компанію чи ні.
Читайте також Таке пізнє материнство дуже турбувало жінку, бо у 40 років набагато важче справлятись ніж у 20.
-Візьміть будь ласка на роботу, я можу все літо працювати безплатно!
-Так стоп! А навіщо тобі тоді робота, якщо ти готовий безплатно працювати цілих 3 місяці?
-Я ж кажу – мені потрібен досвід та вміння, а в ВУЗі їх дадуть далеко не відразу, а гроші то вже другорядне.
Мене вразило його рвіння до роботи, тому я вирішив дати йому шанс та направив його до однієї бригади помічником. Він багато разів подякував та пішов.
Працював той хлопчина важко – складав каміння, замішував бетон та носив бетон. Я його до бригади, що робила фундамент відіслав.
Йшов час і дійшов він до того, що пора виплачувати заробітну плату. До мене прийшла наш бухгалтер – Ніна Петрівна. Вона принесла відомість про зарплати. Я якраз зробив всю роботу, тому міг приділити їй трохи часу та ознайомитись.
Читаючи відомість я помітив дивне ім’я – Яремак Остап Віталійович. Дуже мені було знайоме це прізвище.
-Ніна Петрівна, а хто це такий?
-Так це той хлопчина, що без зарплатні працює.
-Аааа, так пам’ятаю. А слухайте но. Принесіть мені його документи?
Жінка принесла папери, які я попросив. Дуже мене турбувало його прізвище. Яремак. І згадав, що в нашого головного бізнес партнера таке ж. Тому вирішив запитати його, щоб переконатись.
-Здоровенькі були, Віталій Августович! Маю до тебе цікаве питання, ти казав, що маєш сина, так?
-Ну так, ось недавно школу закінчив.
-А його часом не Остапом звуть?
-Остапом, а що?
-Та так, тепер зрозуміло. А що ж твій син тоді попросився до мене на роботу так ще й без зарплати?
-Ось же ж шпана така!… Я йому сказав, що не візьму до себе в компанію, а він в будівельне поступати хоче. Ну який з сина підрядник то? Син то є син, рідня. Ось ми й домовились, що він знайде собі роботу сам, але нікому не скаже чий він син, а він…
-Ну-ну-ну, не кіпішуй! Не казав він мені, що син твій. Я сам дізнався недавно, що ви родичі. Я його взяв лише через його рвіння до роботи та наполегливість. Бригадир відмінно про нього відгукується та й робочі кажуть, що він молодець. Я переглядав зарплатну відомість, хотів все ж йому видати заслужені трудом гроші та й помітив знайоме прізвище.
-Зрозуміло, ну молодець тоді малий. Ти цей… не кажи йому, що знаєш хто його батько. Напрягай роботою як має бути, не треба його жаліти. Він має знати, що гроші то не легко.
-Ну ти звісно! Добре, тоді бувай!
Через цю розмову повага до малого в мене виросла в рази. Не зважаючи на те, що батько має такі статки Остап все одно хоче працювати і добиватися всього сам. І Віталія ще більше заповажав, ось воно – правильне виховання!