І по дорозі додому я про себе думав, що невже так люди залежні від грошей, і тільки бувши заможними можна почуватися щасливим.

Познайомилися ми з моєю майбутньою дружиною ще коли навчалися в університеті. Але не одразу, а на четвертому курсі. Спочатку почали гарно дружити. А пізніше й закохалися один в одного. Як тільки закінчили навчання, то одразу й одружилися.

Оскільки ми тільки випустилися, то роботи за фахом одразу не знайшли. Пішли працювати туди, куди нас взяли. Жили на орендованій квартирі, машини не було. Згодом у нас появився синочок. Необхідно було ще і його на ноги ставити. А грошей бракувало. За фахом вільних місць на гарну високооплачувану роботу не було. А працювати консультантом у будівельному магазині було не дуже. Бо необхідно цілий день стояти на ногах за мізерну платню, а потім ще й вислуховувати від керівництва. По приходу додому я ще й підробляв онлайн.

 

Читайте також Її життя могло б скластися краще, якби не її перша любов.

 

А моя дружина постійно була незадоволена тим, що у нас бракує коштів. Хоча при одруженні обіцяла бути поруч і в біді та в радості. Їй постійно все було не так. Я з сім’єю часу мало проводжу. А коли я вдома, то запитує чому я вдома і говорить йди на роботу заробляти на їжу. Я постійно відкладав нам на квартиру. Їй мало завжди було того, що відкладаю. А коли чогось нам бракувало, то говорила брати з наших накопичень. І так ми прожили сім років в непорозумінні та бідності. Моїй дружині це набридло і вона сказала, що подає на розлучення. Так наша сім’я і розпалася. А найстрашніше було те, що моя дружина не дозволяла мені бачитися з моїм сином. Хоча я за ним дуже сильно сумував.

 

Коли я був вже один, втрачати мені вже було нічого. Ось я і вирішив поїхати у відрядження до Чехії. Працював я також в одній будівельній компанії, але там платили в рази більше. І пропрацював я так цілих вісім років. На батьківщині збудував великий будинок. Я розумів, що з колишньою дружиною ми вже разом не будемо, але хоч для сина цей дім буде.

Ось по приїзду додому я зателефонував колишній дружині та попросив зустрітися з синочком. Вона дозволила. Ми зустрілися, я побачив, як мій син виріс, погуляли ми трохи разом та й розговорилися. Дружина розповіла, що вийшла вдруге заміж за заможного чоловіка. У нього є й квартира у центрі міста, й гарна машина. Відпочивати вони частенько закордон їздять. Живе вона зараз так, як раніше тільки мріяти могла. А я й не став їй розповідати про те, що звів будинок. Так ми походили по парку, погуляли трохи та й розішлися.

І по дорозі додому я про себе думав, що невже так люди залежні від грошей, і тільки бувши заможними можна почуватися щасливим.

Я для себе твердо вирішив, що будинок, який я збудував перепишу на свого сина, тільки трохи пізніше, нехай він підросте. Можливо цей дім допоможе йому побудувати щасливу сім’ю й не повторяти моїх помилок.