Вдома скучне життя мені уже надоїло. Робата, яку я не любила, нерозділене кохання, яке не давало мені нігде спокою. Я нікуди не могла від нього сховатися. Завжди було у моїй голові. Я дуже сильно полюбила чоловіка, з яким не могла бути разом. І от я вирішую їхати за кордон.
Мені 20 років. Батьки мої дуже не хотіли, щоб я їхала, але я вирішила. У мене є подруга, яка шукає роботу українцям за кордоном і от вона мені і знайшла.
Коли я приїхала мені одразу допомогли зі всім і з роботою, і з житлом. Я живу сама, на квартирі від фірми на якій працюю. Все просто склалося чудово. На роботі мене дуже гарно прийняли, навчили всього того, що я маю вміти робити. Зараз у мене дуже багато друзів. Дівчата, з кими я працюю дуже хороші, ми гарно здружилися.
Читайте також: Цінуйте те, що у вас є. Саме зараз. Поруч.
Все було б добре, якби не він. Як тільки я прийшла сюди працювати я познайомилася з хлопчиком ( на той час я так думала). Ми з ним одразу знайшли спільну мову, на роботі завжди спілкувалися дуже тісно, разом на обід ходили. І тут з часом я дізнаюся, що він уже далеко не хлопчик, у нього є дружина і двоє дітей. Але було уже пізно я у нього вже встигла закохатися. Мені здається він у мене теж. Зараз ми спілкуємося не тільки на роботі, а й поза роботою. Він часто дзвонить до мене, хвилюється чи все добре, так як я живу сама.
Язнаю, що у нього сім”я, нічого більшого як дружба я собі не дозволяю. Але час він іде. І з кожним днем я привикаю до нього все більше і більше. І тепер я незнаю, що мені робити? Як правильно поступити? Що знову кудись тікати від нерозділеного кохання?