Ірині Федорівні сьогодні  виповнилося 70, але ні син ні дочка не приїхали, чи не привітали.Цінуйте батьків поки вони ще живі

Ірині Федорівні сьогодні  виповнилося 70, але ні син ні дочка не приїхали, чи не привітали.
Правда сусідка по палаті, Євгенія Сергіївна, привітали і навіть подарувала їй невеличкий подарунок. Та ще санітарочка Віра яблуком в честь дня народження пригостила. Пансіонат був пристойний, але персонал в цілому був байдужим.

Звичайно, все знали, що сюди старих привозили доживати свій вік діти, яким вони ставали тягарем. І Ірину Федорівну сюди привіз син, як він сказав відпочити і підлікуватися, а насправді вона просто заважала невістки.Адже квартира була її, це потім син умовив на нього дарчу написати. Коли просив підписати папери, то обіцяв, що вона як жила вдома, так і буде жити. Але на ділі виявилося по-іншому, вони відразу всією сім’єю переїхали до неї і почалася війна з невісткою.

Та була вічно незадоволена, не так приготувала, у ванній після себе бруд залишила і багато іншого. Син спочатку заступався, а потім перестав, сам покрикувати почав. Потім старенька помітила, що вони стали про щось нашіптувати, а як тільки в кімнату заходила – замовкали.

Читайте також  Як будувати стосунки, якщо ви друга дружина для свого чоловіка
І ось якось вранці син завів розмову про те, що їй треба відпочити, полікуватися. Мати, дивлячись йому в очі, гірко запитала:

У богадільню мене здаєш, синку ?.

Він почервонів, заметушився і винувато відповів:

Та що ти, мама, це просто санаторій. Полежиш місяць, потім назад додому.

Привіз її, швидко підписав папери і квапливо поїхав, пообіцявши скоро повернутися. Один раз тільки і з’явився: привіз два яблука, два апельсина, запитав як справи і не дослухавши до кінця, кудись побіг.

Ось і живе вона тут уже другий рік.

Коли пройшов місяць і син за нею так і не приїхав, вона зателефонувала на домашній телефон. Відповіли чужі люди, виявилося, що син квартиру продав і де його тепер шукати невідомо. Ірина Федорівна пару ночей поплакала, все одно ж знала, що додому її НЕ заберуть, що тепер сльози лити. Адже найприкріше, що це вона свого часу, образила дочка заради щастя сина.

Ірина народилася в селі.Там ж і заміж вийшла, за однокласника свого Петра. Був великий будинок, господарство. Жили бідно, але і не голодували. А тут сусід з міста приїхав в гості до батьків і став Петру розповідати, як в місті добре живеться. І зарплата хороша і житло відразу дають.

Ну Петро і загорівся, давай так давай поїдемо. Ну і вмовив. Продали все і в місто. Щодо житла сусід не обдурив, квартиру дали відразу. Меблі купили і старенький запорожець. Ось на цьому запорожці і потрапив Петро в аварію.

У лікарні на другу добу чоловік помер. Після похорону Ірина залишилася одна, з двома дітьми на руках. Щоб прогодувати та одягнути, доводилося в під’їздах підлогу мити вечорами. Думала діти виростуть допомагати будуть. Але не вийшло.

Син потрапив в нехорошу історію, їй довелося гроші позичати, щоб не посадили, потім року два борги віддавала. Потім донька Даша заміж вийшла, дитину народила. До року все нормально було, а потім часто син хворіти став. Їй довелося з роботи піти, щоб по лікарнях ходити. Лікарі довго не могли поставити діагноз.

Це потім вже якусь болячку у нього знайшли, яку тільки в одному інституті лікують. Але там така черга. Поки дочка по лікарнях їздила, від неї чоловік пішов, добре хоч квартиру залишив. І ось вона десь в лікарні познайомилася з вдівцем, у якого дочка з таким же діагнозом була.

Сподобалися вони один одному і стали разом жити. А через років п’ять він у неї захворів, потрібні були гроші на операцію. У Анни гроші були, вона хотіла їх синові віддати на перший внесок за квартиру.

Ну а коли дочка попросила, їй стало шкода на чужу людину витрачати, адже рідного сина гроші нужней.Ну і відмовила. Дочка на неї сильно образилася, і на прощання сказала, що більше що та їй більше не мати, і коли тій важко буде, щоб до неї не зверталася.

І ось уже двадцять років вони не спілкуються.

Чоловіка Даша вилікувала і вони забравши своїх дітей поїхали жити кудись до моря. Звичайно якби можна було все назад повернути, Анна б по іншому зробила. Але минулого не повернеш.

Ірина повільно встала з лави і потихеньку пішла в пансіонат. Раптом чує:

Мама!

Серце закалатало. Вона повільно повернулася. Дочка. Даша. У неї ноги підкосилися, мало не впала, але підбігли дочка підхопила її.

Нарешті я тебе знайшла … Брат не хотів адреса давати. Але я йому судом пригрозила, що незаконно квартиру продав, так відразу розколовся.
З цими словами вони зайшли в будівлю і сіли на кушетку в холі.

Ти пробач мені, мама, що так довго з тобою не спілкувалася. Спочатку ображалася, потім все відкладала, соромно було. А тиждень тому ти мені приснилася. Ніби ти по лісі ходиш і плачеш.

Встала я, а на душі так важко стало. Я чоловікові все розповіла, а він мені їдь і помирись. Я приїхала, а там чужі люди, нічого не знають.

Довго я адресу брата шукала, знайшла. І ось я тут. Збирайся, зі мною поїдеш. У нас знаєш який будинок? Великий, на березі моря. І чоловік мені покарав, якщо матері погано, вези її до нас.