Італіїя дала мені свободу, але забрала єдиного сина

Цього не могло статися. Як він, її єдиний син міг так низько опуститися? Виглядає як «бoмж», але йому ж тільки 23.

І справді, приїхала через 20 років. Коли залишала малого Андрійка  з батьком і бабусею (свекрухою), думала, що це на кілька років, щоб забезпечити собі і сину майбутнє життя, купити житло, піти від ненависного чоловіка.

Сподівалася, що свекруха, яка хоч і була із перцем , до онука буде відноситися як до рідного. А вона, Ірина , підзаробить трохи грошенят в Італії, приїде в село, забере сина і заживуть вони собі удвох у квартирі, яку обов’язково придбає за зароблені в Італії гроші.

Тікати в Італію змусило життя. Ірина була родом з маленького села. З своїм майбутнім чоловіком, Степаном, познайомилася на весіллі у друзів. Світлані ледь виповнилося 16, тоді як Степан був уже повністю дорослим 26 річним чоловіком, готовим до серйозних стосунків.

Довго не тягнув. Сподобалася дівчина – вирішив одружуватися, наобіцявши їй золоті гори.

Натомість привів молоду дівчину в хату до свекрухи, тоді й все почалося. Далеко від дому, навіть не було кому поскаржитися. Свекруха лихою виявилася, прискіпувалася до всього, поучала, куском хліба потикала.

Степан не поспішав боронити молоду дружину. Що мама сказала – то закон. Натомість приходив додому частенько напідпuткy, кажуть, що бачили його з іншими жінками, а потім взагалі, почав піднімати руку на Ірину.

В один з таких вечорів, з малим синочком на руках (Андрійко зявився на світ рівно через дев’ять місяців після одруження), прибігла Ірина  до першої сусідки в хату, щоб та впустила їх з дитиною переночувати, бо Степан розгулявся і не знають, чи дожuвyть до ранку.

Сусідка впустила, вислухала. І порадила тікати від усього цього подалі. Казала, і грошей заробиш, і сина потім забереш, і життя собі влаштуєш, бо не буде тобі тут із Степаном щастя.

От і поїхала 20-річна Ірина до Італії, а сина залишила на свекруху і батька.

Читайте також: Важка провина

Та серцевий напад, що стався у свекрухи, змінив усе. Після того, як її не стaло, син і батько залишалися жити удвох.

То й мав малий Анрій з кого брати приклад. Саме тому й стоїть сьогодні в цетрі села, в білий день, і пuячuть. Без роботи, без планів на майбутнє.

В Ірини рідної людини він не бачив, навіть слухати її не захотів. Він живе, як звик. І нічого змінювати не збирається.

А жінка уявляла собі все інакше. Думала, приїде, син зустріне, відразу підуть шукати нове житло і заживуть по європейськи. За 20 років роботи в Італії вона усього надивилася і тепер знала, як хоче жити далі.

Та не так сталося, як гадалося. Те, що вона побачила, звело всі її 20-річні плани нанівець. Серце розривалося від болю. Що робити далі?